Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

- З нареченою? – прошипіла Богдана, спостерігаючи за тим, як Котовський по-хазяйськи обіймає мене за талію і притискає до себе, ще й потім цілує у щоку.

Можна було, звісно, і без цього обійтись, але замість того, щоб спробувати звільнитись, я лише мазнула губами по його щоці у відповідь.

- Ображала? – шепотом запитав Данило.

Я ледь помітно кивнула, але подробиці уточнювати не стала, замість того повернулась до Богдани обличчям і, вирішивши, що ми з Данилом виглядаємо недостатньо вражаюче, поклала голову йому на плече. Котовський, судячи з усього, зрадів, тому що обійми його стали лише міцнішими, а на губах заграла щира посмішка.

- У тебе така мила сестричка! – вигукнула я, прекрасно знаючи, що повірити в цю дурню могла лише людина, яка ніколи не стикалась з Богданою. – Але чому ти не попередив її про наш приїзд? Вона дуже здивувалась. Говорила, що в її будинку дуже мало місця…

Говорила вона, звісно, геть не так, але вже навіть такої згадки виявилось достатньо, щоб Дана ледь не зашипіла від злості.

Здається, зрозуміла, що її брат розшифрує її ласкаве послання до мене, навіть якщо прямо я нічого не скажу і не влаштую істерику.

- Це Дана, певне, мала однокімнатну кімнату свого Васі, - тон Данила став льодяним. – Але в моєму-то домі достатньо місця і для батьків, і для сім'ї, і для того, щоб я в будь-який момент міг приїхати в гості і поселитись тут зі своєю нареченою.

- Правда-правда? – уточнила я, як рідкісна ідіотка, і продемонструвала Данилові таку посмішку, що він і без слів зрозумів, який в мене насправді був настрій.

- Правда-правда, - закивав Котовський.

І демонстративно, показово так поцілував мене в губи.

- Ну досить вже! – не витримала Богдана. – Зараз від патоки зуби злипнуться! Аж дивитись тошно, чесне слово!

Рука Данила дуже вчасно сповзла вниз по моїй спині, туди, не їй, власне кажучи, бути не треба. Довелось, звичайно, штурхнути його ліктем в бік, але я принаймні отримала бажаний результат…

- Ой, - я в ту ж мить почервоніла. – Я не подумала… Людям, у яких не дуже гарні стосунки в сім'ї, дійсно неприємно дивитись на чуже кохання.

Так, рум'янець на щоках в мене з'явився дуже вчасно. Тепер Богдана свято вірить в те, що Данило пригрів на грудях змію, приблизно таку саму, як і вона, актрису погорілого театру, що тепер при Котовському прикидається білим пухнастим кроликом, а насправді – ще той удав!

Я, власне кажучи, не перше і не друге, просто терпіти не можу, коли об мене витирають ноги. А, так! А ще я не дуже дорожу нашими стосунками з Данилом, як мінімум тому, що ніяких стосунків у нас нема, за винятком ділових. А це означає, що ніякі погрози з боку його мерзенної сестрички мене точно не лякають.

- Не дуже гарні стосунки в сім'ї? – перепитала Богдана.

- Пробачте! – я почервоніла ще сильніше, тому що рука Данила повернулась на колишнє місце, і мені довелось нарешті вивільнитись з його обіймів. – Мені не варто було про це згадувати. Знаю, знаю, багато хто ображається, хоч це всього лиш констатація факту…

Констатація факту Богдану геть не порадувала, і вона б з задоволенням виказала мені в очі все, що про мене думає, але при братові не посміла навіть рота розкрити.

- Ну досить про це, - перервав мої акторські потуги Данило. – Пішли на кухню, мама вже там зробила ланч для всіх… Ну і сніданок для вас з Олею.

- Не можете прокинутись в нормальний час? – ядовито поцікавилась Блгдана.

- Ти просто забула, - протягнув Данило. – Як це буває, коли чоловік не хоче випускати з ліжка…

- Ой, зате ти не забуваєш. У тебе ж кожен тиждень нові гострі відчуття! Сподіваючь, зоча б без наслідків. А то потім ці цукерково-букетні періоди закінчуються в моєму кабінеті…

- Дана працює венерологом, - пояснив Котовський. – Це в неї професіональне.

- Я подіваюсь, - хихикнула я, - ти не входив в список її пацієнтів?

- Ну, я ж думаю головою, а не одним місцем, - усміхнувся Данило.

Богдана зробила вигляд, наче вона геть нічого не чує. Вона обігнала нас на сходах, але намагалась йти тихо, певно, щоб спіймати хоча б відголоски розмови.

Хочеш підслуховувати? Та будь ласка!

- А чому ти не переписав будинок на сестру? – оголосила я підступне питання. – Раз вже ти його подарував…

- Батькам, - уточнив Данило. – і сестрі.

Богдана, лишень зачувши про будинок, зупинилась, та де там, навіть на кілька сходинок вгору піднялась, назад до нас.

- Він це зробив винятково для того, щоб мені насолити. Щоб мені не було що лишити дітям, - гордо заявила я. – Тому що твій наречений, дорогенька, рідкісний жадоба!

Рідкісні жадоби не скупають половину магазину для сторонньої жінки, але то таке.

- І саме тому, що я такий скупердяй, я ще й комуналку сам плачу, - підтвердив Данило. – Просто Дана не хоче вірити в те, що я зробив це винятково для того, щоб вона не виселила батьків в їх стару квартиру, як тільки вона все на себе оформить. Але вона не вірить. При всьому своєму характері Богдана завжди вважала себе гарною людиною. Як недальновидно!