Лада Астра - Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра

    -  Ти справжня, цікава і ти була родзинкою сьогоднішнього балу. Та без тебе там усім можна розходитись по домівках.

       Я посміхнулась крізь сльози.

- Ти смієшся та я серйозно кажу. Весною на цьому балу була ти.

- З брудними руками? - знов схлипнула я, показуючи йому свої забруднені руки.

- З брудними руками, - повторив він за мною, ніжно беручи мої руки у свої.

" Ти не попелюшка, продовження не буде" - знов шипів Роберт в мене в голові.

- Нехай ця ніч не скінчаєтся, - імпульсивно  прошепотіла я і поцілувала принца.

    То не було щось особливе. Просто один сором'язливий поцілунок. Емоційний порив. А потім на поцілунок відповів Рональд. І я вже по справжньому забула як дихати.

     Це була якась лавина пристрасті та ніжності. Вона накрила нас обох з головою. “ Це ж просто божевілля якесь, що ти робиш Ліна?” - кричав на мене мій мозок, а душа благала не зупинятись. Та я і не збиралася. Він цілував мене з шаленою жагою, ніби мандрівник, що дістався спасенного джерела з водою.  І я готова була стати для нього цим джерелом. Він покривав поцілунками все обличчя, шию, а потім дістався до малюнків на ключиці, завмер, очі його горіли вогнем. Він так чарівно посміхнувся і хрипло промовив:

- Я тебе зараз з'їм, мріяв про це з самого початку.

    Я засміялася віддаючи себе його таким солодким ласкам.

     Рональд отямився першим, коли ми вже майже лежали на моїй же клумбі.

- Ліна, почекай, ще трохи і я не зможу зупинитись, - в його голосі я вперше почула нотки тривожної невпевненості, - він знов сів на коліна і розкуйовдив руками своє волосся, - з тобою я злітаю з котушок, не дивись так Ліна, -  простонав принц у відповідь нам мій відкритий і повний захоплення погляд. У місячному сяйві він був ще красивішим, такий розгублений, такий мій, хоч на цю ніч. Я не хотіла зупинятись і не буду це робити. Нехай у мене не буде нічого, нехай я повернуся до колишнього життя, але в мене назавжди залишиться цей момент. Ніхто не в змозі забрати в мене найкращий момент за все моє нікчемне життя. 

- Не зупиняйся будь ласка, Рон, нехай ця ніч буде нашою, тільки нашою, - з мольбою в голосі звернулася я до принца, повертаючись в його теплі обійми. Нехай обіймає мене, нехай цілує, хай робить зі мною що хоче, лиш би забути все, лиш би залишитись тут назавжди.

- Ангел мій, - прошептав він ніжно мені на вухо, а потім піднявся зі мною на руках і поніс до хатини. Двері відлетіли від удару ноги. Не пам'ятаю навіть чи закривала я їх.

       Ніч справді була нашою - скільки ніжності, ласки, скільки любові в його очах. Я бачила її там, я ж не сліпа. Він дивився на мене, ніби дракон на свій найдорожчий скарб. А я тонула у ніжності і пристрасті, що він мені дарував усю ніч.  

        Він ловив мій кожний подих і мій останній дівочий крик.  Лоскотав і шепотів на вухо всякі непристойності, потім знову і знову пив мене до дна, а я раділа що можу задовольнити його спрагу. Я горіла під його руками знову і знову і благала не зупинятись. Ця ніч стала моментом моєї особистої вічності.