Лю Цисінь - Проблема трьох тіл

Я одного разу знайшла ось такої довжини... Цікаво, що там зараз? Я чула, тепер база занедбана. Мені здається, я справді старію. Тільки те й роблю, що говорю про минуле, так.

— Я чув, вам багато чого довелося витерпіти в роки Культурної революції?

— Від Жуйшаня, мабуть? — Є Веньцзє відмахнулася рукою, як від павутинки, що прилипла до волосся. — Усе розтануло, як дим... Минулої ночі Жуйшань телефонував мені. Так торохтів, що я ледь змогла розібрати, що він говорить. Усе, що змогла зрозуміти, що сталося щось екстраординарне і це стосується насамперед тебе. Сяо Ван, послухай мене: доживеш до моїх років і зрозумієш, що всі події, які здавалися кінцем світу, насправді виявляться порохом.

— Дякую вам, — відповів Ван Мяо. Дивно, але двома опорами, на яких ґрунтується зараз його психічне здоров'я, є ця стара жінка, що витримала на своєму віку стільки життєвих буревіїв і негараздів, і Да Ши, людина, яка нічого не боїться внаслідок свого неуцтва.

— Щодо Культурної революції, то мені просто пощастило, — продовжила Є Веньцзє. — Коли мені здавалося, що бігти вже нікуди, я несподівано виявила місце, де змогла пережити цей час.

— Ви говорите про базу «Червоний берег»?

Є Веньцзє кивнула.

— Це справді видатний проект. Раніше я думав, що це лише чутки.

— Ні, це не чутки. Якщо тобі цікаво, я можу розповісти про те, чого була свідком.

Несподівана пропозиція змусила Ван Мяо занепокоїтися:

— Професоре Є, мені просто цікаво. Якщо ця інформація не для непосвячених, то не варто.

— Немає жодних секретів. Мені самій іноді хочеться, щоб хто-небудь послухав мою старечу балаканину.

— А чому ви не ходите на зустрічі колишніх науковців? Ви не відчували б себе настільки самотньо, відвідуючи їх час від часу.

— Багато хто із завсідників — мої колишні колеги по університету. І мені не вдається знаходити з ними спільну мову. Кожен любить згадувати, але ніхто не хоче слухати, і кожен відчуває себе обділеним, коли хтось розповідає свою історію. Ти єдиний, хто цікавиться проектом «Червоний берег».

— Але хіба вся інформація про проект ще не під грифом «Цілком таємно»?

— Ти маєш рацію, інформація все ще таємна. Але після виходу друком тієї книжки багато інших учасників проекту заходилися розповідати свої історії. Наразі це здебільшого секрет Полішинеля. Людина, що написала ту книжку, вчинила дуже безвідповідально. Навіть якщо ми залишимо осторонь мотиви, які спонукали її зробити це, самі факти, описані у виданні, часто помилкові або надміру спотворені. Я повинна принаймні виправити ці помилки.

Є Веньцзє почала розповідати Ван Мяо про події, що сталися з нею за час роботи на базі «Червоний берег».

十二 База «Червоний берег» II

Є Веньцзє не одразу по прибутті на «Червоний берег» допустили до справжньої наукової роботи. Перший час вона під пильним наглядом усюдисущих охоронців лише виконувала кілька простих технічних операцій.

Навчаючись ще тільки на другому курсі коледжу, вона вже вибрала собі в майбутні наукові керівники одного славетного професора. Саме він порадив їй зайнятися практичними астрофізичними спостереженнями, аргументувавши таку необхідність тим, що досягти успіху в теоретичній науці без оволодіння практичними методами спостережень і досліджень неможливо, принаймні в Китаї. Це не збігалося з міркуваннями батька, але Є Веньцзє була схильна погодитися з думкою професора.

Вона завжди вважала, що батько навмисно занадто розділяє теорію і практику.

Науковий керівник був одним із піонерів радіоастрономії в Китаї, і під його впливом Є Веньцзє також захопилася нею. Вона самостійно вивчила електротехніку й інформатику — необхідні базові дисципліни для проведення досліджень. На другому році навчання в аспірантурі Є Веньцзє разом із професором запустили в роботу перший у Китаї радіотелескоп невеликої потужності й здобула великий досвід у цій сфері.

Вона і уявити не могла, що отримані знання їй знадобляться зараз, під час роботи на «Червоному березі».

Спочатку її прикріпили до Відділу радіопередач як техніка, відповідального за ремонт і обслуговування обладнання. Незабаром вона стала незамінним співробітником, без участі якого не могла здійснюватися повсякденна робота у відділі, що її досить спантеличувало.

Вона була єдиним працівником бази, хто не носив військової форми. І з огляду на її статус ув'язненої, усі співробітники під час спілкування з нею дотримувалися певної дистанції. Їй не залишалося іншого способу боротися зі своєю самотністю, окрім як зануритися в роботу з головою. Проте цього пояснення було недостатньо для розуміння причин, чому вся робота відділу фактично залежала від неї. Це все ж один із найважливіших проектів національної оборони. Чому тутешній технічний персонал настільки посередній у своїй кваліфікації, що поступається їй, яка не має належної інженерної підготовки і навичок роботи з електронікою, а також реального досвіду в технічних питаннях?

Незабаром вона зрозуміла справжні причини того, що відбувається. Тутешні співпрацівники тільки створювали видимість не цілком компетентних фахівців. Насправді це були найкращі фахівці (комп'ютерники і електронники) із тих, які перебували в розпорядженні Другого артилерійського корпусу. І рівень їхньої кваліфікації був настільки високий, що їй би не вистачило всього життя, аби досягти такого рівня знань. Проте база розташовувалася в забутому Богом глухому закутку, умови залишали бажати кращого, і основна програма досліджень проекту «Червоний берег» уже була завершена.

Усе, що залишалося, це — регламентне технічне обслуговування обладнання й усунення періодичних поломок. У таких умовах не варто очікувати, що ти зможеш здійснити якесь помітне наукове відкриття або значуще технічне досягнення.

Тому більшість людей не хотіли ставати занадто незамінними, бо чудово розуміли, що варто тільки зайняти одну з ключових посад на проекті такої секретності, як шанси отримати призначення на нове місце роботи наближаються до нуля. Тому багато обрали тактику зображати з себе активних тупаків: якщо начальство командувало йти на схід, вони з великим запалом рухалися на захід із надією заронити в голову начальству думку, що працюють з повною віддачею, але їм не вистачає кваліфікації. Тому немає сенсу утримувати їх на проекті, простіше перевести куди-небудь, може, на їхнє місце прийдуть справді кваліфіковані працівники. І багатьом так вдавалося отримати переведення на інше місце служби.

У таких умовах, хоч не хоч, Є Веньцзє з легкістю стала провідним техніком бази. Але була ще одна причина, що сприяла її кар'єрному зростанню і походження якої так само залишалося незрозумілим: оснащення бази, щонайменше у відділі, де вона працювала, було далеким від передових зразків технічної думки.

Вона й далі працювала у відділі радіопередач, але нагляд