Джулія Рейвен - Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен

Глава 17

Таня

Шлях додому я пережила у якійсь прострації. Жахливій, п'яній прострації, яка ніяк не допомагала усвідомити, куди ми їдемо і через скільки прибудемо в кінцевий пункт призначення. Я то приходила до тями, то знову пливла в страшну темряву. Мене сильно каламутило, шлунок гидко нив, голова йшла обертом.

Руслан тримав мене на руках і крізь дрімоту грізно наказував не спати. Але я все одно засинала, а потім різко виринала зі сну. Щоразу, коли мені вдавалося розплющити очі, картинки змінювалися, а серцебиття запускалося з такою силою, що здавалося грудна клітка лусне надвоє.

Господи, як же погано...

— Я більше ніколи в житті не питиму… гик… — ледве змогла проговорити, коли мене потягли кудись із машини.

Свіжий вітерець облизав моє обличчя, шию, і дихати стало легше. Нудота трохи відступила. Потім я помітила щось подібне до мого під'їзду, коридору… знайомі двері моєї квартири. Принаймні дуже схожі двері.

Чи я ще сплю?

Знову картинка попливла і я міцніше пригорнулася до широких грудей Руслана, щоб не загубитися і не впасти.

Аромат кориці і яблука нещодавно купленого освіжувача підказав, що це не сон. Я й справді у своїй квартирі.

І особливо я зрозуміла, що не сплю, коли моє тіло опустили у щось прохолодне. Навіть надто холодне. Вода? Господи, я що тону? Злякано сіпнулася, намагаючись врятуватися, і мимоволі схопилася за чиїсь плечі… великі такі… накачані. Паніка наново вдарила по моїй нетверезій свідомості, позбавляючи можливості раціонально мислити.

— Таню, заспокойся, це лише ванна, — з кокона непритомності мене витягнув голос сусіда. Насилу прогнала пелену перед очима і переконалася, що це справді він. Руслан нахилився над бортиком, а я, як потопаюча, чіпко трималася за нього, рвучко дихаючи.

— Тобі треба прийти до тями… Ти сьогодні щось конкретно набралася… — долинуло, як крізь вату. Він акуратно опустив мене в крижану воду, через що тіло відгукнулося мільйоном дрібних мурашок. — Таня-Таня, не можна стільки пити без звички...

— Я не спеціально, — промовила одними губами, — так вийшло.

— Ще не вистачало, щоби спеціально, — невдоволено посміхнувся Руслан. Все таки почув, що я говорила. — Тримай, має стати легше.

На простягнутій руці сусід тримав дві маленькі білі таблетки. І я, не замислюючись, проковтнула їх, неначе бажаний нектар, який мав урятувати мене від смертельної хвороби.

Пігулки подряпали сухе горло, але мені було байдуже.

Слабке зітхання зірвалося з моїх губ, і я заплющила очі, намагаючись прогнати непрохані сльози. Але марно. Солоні крапельки без дозволу побігли по моїх щоках. Я змусила себе кілька разів кліпнути і недбало витерла холодною рукою обличчя.

— Іди, будь ласка, — ледь чутно прохрипіла. З останніх сил обернулася спиною до сусіда, здригаючись від потоку сліз. Онімілі кінцівки неприємно поколювало від зміни температури. Але чим більше я приходила в ясну свідомість, тим більше мене накривало тотальне почуття сорому та збентеження. Особливо коли пам'ять невчасно підкинула ганебні кадри. Як я напилась, як мене знудило перед клубом, потім на сидінні в таксі... Як Руслан дбайливо витер залишки блювоти з мого обличчя... Як намагався напоїти мене водою...

Струснула головою, проганяючи жалюгідні спогади. Душу розривало від ніяковості перед сусідом. Мамцю, та що ж мені так не щастить останнім часом?

З'їдаючи себе докорами я пішла під воду і за мить з шумним вдихом виринула, знову оповита гучними криками совісті, яка я дурепа.

З чергового потоку думок мене вирвав різкий ривок вгору, і ось я, вся мокра і тремтяча, як собачка, вже притиснута до гарячого тіла сусіда. Замість футболки та джинсів він був лише в одних чорних боксерах.

І коли тільки встиг роздягнутися?

Мої задубілі руки, груди, живіт, ноги вдячно відгукнулися на обпалююче тепло шкіри сусіда. А коли він накинув на мене шовковий рушник і почав промакувати моє мокре тіло, то я мало не замуркотіла задоволеною кішкою від відчуттів.

Ммм... Так… Як же добре...

— Тепер треба зігрітися, — оксамитовий голос приємно обволікав мій слух, і я, незважаючи на свою наготу, розслабилася, — не вистачало ще запалення легень після п'янки підхопити. І припиняй ревіти, Таню, — його шорсткі пальці витирали сльози, що бігли з моїх очей, — нічого страшного не сталося, з усіма буває.

Легко сказати. Як же не ревіти? Мені хотілося провалитися крізь землю і більше ніколи в житті не траплятися на очі сусідові. Хотілося малодушно залізти в ліжечко і пересидіти мою ганьбу під ковдрою, поки про неї не забудуть. Зокрема, Руслан і мій тепер не дуже улюблений Чернов. Але на жаль. Зараз це було неможливим.

Я вже на всю уявила, що на мене чекає в понеділок на роботі. Напевно, доведеться писати заяву за власним бажанням. Не думаю, що все так просто вирішиться.

Невдалий стриптиз, лапання студента, очищення шлунка... М-да, я просто майстриня ганьбитися. Гадаю, після вихідних буде мій останній день в університеті. І що тоді робити я не знала.

— Тань, я серйозно. Припиняй розводити тут вогкість, бо покараю.

Я шмигнула носом і кивнула, мовляв, добре, я зрозуміла. Хоча це було зовсім не так. Настільки приниженою та зганьбленою я не почувала себе ніколи. Але сусідові це знати необов'язково. Та і що він мені може зробити? Знову залишить без оргазму? Нехай карає. Це найменше з того, що мене зараз хвилювало.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍