Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

говорити! — сердито сказала вона. — Ох ти ж недобре створіння! 

Принц Людовік зареготав і обернувся, аби поговорити з безбарвним джентльменом у безбарвному сірому одязі, який саме наблизився. Чарліна вже готова була тихцем відійти шукати Кальцифера, але коли принц обертався, світло з великої люстри впало на його обличчя збоку. Чарліна побачила, як око принца зблиснуло темно-багряним. 

Чарліна завмерла, немов статуя, — ціла пройнята жахом. Принц Людовік виявився лабокіном. Якийсь час вона не могла поворухнутися, хоча й знала, що по ній видно, що вона нажахана, і що люди це помічають, відтак дивуються, в чому річ. Безбарвний джентльмен вже дивився на неї з цікавістю в ліловуватих очах. О небеса! Він теж був лабокіном. Ось що стривожило Чарліну, коли вона вперше зустрілася з ним біля кухні. 

На щастя, лорд-мер саме в цей момент відійшов від столу з тортом, щоби низько вклонитися королю, і Чарліна побачила коника-гойдалку — ні, навіть не одного, а багато-багато коників-гойдалок. Це трохи відволікло її від переляку. З якоїсь причини коники були розставлені в ряд уздовж стін салону. Блим сидів на одному з них — найближчому до великого мармурового каміна — й уважно дивився на неї. Чарліна зауважила, що він помітив її переляк і хотів, щоби вона пояснила його причину. 

Вона почала пробиратися до каміна. По дорозі вона помітила Моргана, який сидів біля мармурової камінної решітки і бавився кубиками. Поруч стояла Софі. Хоча Софі, вбрана в лискучу з відливом синю сукню, випромінювала респектабельність і, здавалося, була поглинута участю в чаюванні, Чарліні на якусь мить здалося, ніби вона бачить перед собою велику левицю з вишкіреними зубами, яка стоїть на сторожі свого левеняти. 

— О, привіт, люба Чарівна, — сказала принцеса Хільда майже в саме вухо Софі. — Чи бажаєш торта, раз ти тут? 

Чарліна сумно глянула на торт і лише вдихнула його солодкий запах. 

— Ні, дякую, мем, — відповіла вона. — Я прийшла з повідомленням для… е-е… пані Пендрагон, ось і все. 

Де ж Кальцифер? 

— Що ж, ось вона, неподалік, — вказала принцеса Хільда. — Мушу сказати, діти поводяться дуже чемно. Якби так було й надалі! 

Зашурхотівши сукнею, принцеса Хільда відійшла запропонувати торта комусь у розкішному одязі. При всьому цьому шурхоті її сукня й близько не була такою вишуканою, як шати інших присутніх у салоні. Подекуди вона вицвіла майже до білого, що нагадало Чарліні про їхнє прання, над яким Пітер попрацював із заклинанням відбілювання. «Щоб тільки Пітер не спробував накласти якісь заклинання на ті яйця лабока!» — подумки благала Чарліна, підходячи до Софі. 

— Привіт, — сказала Софі з доволі силуваною усмішкою. 

Блим у неї за спиною гойдався на конику, який безперервно рипів: «Рип-рип-рииип», — що не могло не дратувати. Товста няня біля нього невпинно повторювала: 

— Паничу Блимчику, прошу, злізьте вже звідти. Від вас тут дуже багато шуму. Паничу Блимчику, я не хочу мусити повторювати вам удруге! — і так раз у раз. Це, певно, дратувало усіх ще більше. 

Софі присіла і подала Морганові червоний кубик. Морган передав кубик Чарліні. 

— Иній убик, — сказав він їй. 

Чарліна теж присіла. 

— Ні, не синій, — сказала вона. — Спробуй ще раз. 

Софі тихенько пробурмотіла самим кутиком рота: 

— Рада тебе бачити. Мене зовсім не цікавить цей принц, а тебе? І ця напиндючена краля біля нього. 

— Їйовий? — спробував вгадати Морган, знову віддаючи кубик. 

— Я вам не дивуюся, — прошепотіла Чарліна Софі. — Ні, не ліловий, а червоний. А от принц таки дійсно ліловий, принаймні його очі. Він лабокін. 

— Що? — здивовано проговорила Софі. 

— Сєвоний? — перепитав Морган, з недовірою дивлячись на кубик. «Рип-риип», — повторював коник-гойдалка. 

— Так. Червоний, — сказала Чарліна. — Я не можу пояснювати тут. Скажіть, де Кальцифер. Я поясню йому, а він пояснить вам. Мені терміново потрібен Кальцифер. 

— Я тут, — сказав Кальцифер. — Навіщо я тобі? 

Чарліна озирнулася. Кальцифер сидів серед палаючих дров у каміні, його блакитні пломінчики змішувалися з жовтогарячим полум’ям від дров. Він виглядав так умиротворено, що Чарліна не помічала його, поки він не озвався. 

— О, слава небесам! — втішилася вона. — Чи не міг би ти просто зараз піти зі мною до будинку чарівника Норланда? У нас там надзвичайна ситуація, з якою може впоратися тільки вогняний демон. Дуже тебе прошу! 

Розділ тринадцятий, 

у якому Кальцифер є напрочуд діяльним 

Кальцифер повернув свої жовтогарячі очі у бік Софі. 

— Тобі ще треба, щоб я тут вартував? — запитав він. — Чи ви дасте собі раду вдвох? 

Софі занепокоєно подивилася на виряджений гомінкий натовп. 

— Не думаю, що хтось спробує зробити що-небудь саме зараз, — сказала вона. — Та все одно повертайся чимшвидше. У мене дуже погане передчуття. Я ні на гріш не довіряю отому багряноокому чоловікові. Ані цьому гидкому принцові. 

— Добре. Тоді — чимдуж, — протріщав Кальцифер. — Піднімайся-но, юна Чарівно. Я сяду тобі на руки. 

Чарліна встала, чекаючи, що її ось-ось ошпарить або принаймні попече. Морган виявив свій протест проти того, щоби вона кудись ішла, тим, що став розмахувати жовтим кубиком, дедалі голосніше викрикуючи: «Зєвений, зєвений, ЗЄВЕНИЙ!». 

— Цить! — в один голос сказали Софі та Блим, а товста няня додала: — Паничу Моргане, не можна кричати в присутності короля. 

— Це жовтий, — сказала Чарліна, чекаючи, коли всі нарешті відвернуться від них. Вона зрозуміла, що ніхто з присутніх не бачив, що у вогні сидить Кальцифер, і що саме цього Кальцифер і домагався. 

Як тільки всі втратили до них інтерес і повернулися до своїх балачок, Кальцифер вискочив із вогню й акуратно сів знервованій Чарліні на пальці, прибравши подобу торта на блюдці. Їй нітрохи не заболіло. Щиро кажучи, Чарліна взагалі майже його не відчула. 

— Хитро, — сказала вона. 

— Вдавай, що тримаєш мене, — відповів Кальцифер, — і виходь звідси зі мною. 

Чарліна обхопила вдаване блюдце і пішла до дверей. На щастя, принц Людовік уже кудись відійшов, але натомість до неї наближався сам король. Він усміхнувся до Чарліни і кивнув їй. 

— Бачу, ти взяла собі торта, — сказав він. — Смачний, правда? Хотів би я знати, нащо нам усі ці коники-гойдалки. А ти, бува, не знаєш? 

Чарліна похитала головою, і король, все ще усміхаючись, відійшов. 

— А й справді, — поцікавилася Чарліна, — нащо нам усі ці коники-гойдалки? 

— Для захисту, — сказало блюдце з тортом. — Відчиняй двері та забираймося звідси. 

Чарліна прибрала одну руку з удаваного блюдця, відчинила двері й прослизнула у вільгий лункий коридор. 

— Захисту кого і від кого? — уточнила вона, намагаючись чимтихіше зачинити за собою двері. 

— Для захисту Моргана, — відповіло блюдце з тортом. — Софі сьогодні вранці отримала анонімного листа. У ньому було написано: «Припиняй своє розслідування і покинь Верхню Норландію, інакше твоя дитина постраждає». Але ми не можемо виїхати, бо Софі пообіцяла принцесі, що вона залишиться, доки не з’ясує, куди поділися всі гроші. Ми збираємося завтра вдати, ніби від’їжджаємо… 

Кальцифера перервало пронизливе гавкотіння. З-за рогу вирвалася Приблуда і з насолодою тицьнулася Чарліні мокреньким носиком у кісточку на нозі. Кальцифер підскочив і злетів над Чарліниним плечем у своїй власній подобі — блакитної вогняної краплі. Чарліна взяла Приблуду на руки. 

— Як ти… — почала вона, намагаючись ухилитися від настирливого собачого язика. Тут вона усвідомила, що Приблуда зовсім не захекалася. — Ой, Кальцифере, вона, мабуть, прибігла сюди короткою