Кріс Тведт - Той, хто вбиває

мене сподіватися. Він безліч разів бував на судах, брав участь не в одному перехресному допиті, однак це зовсім не означало, ніби в нього залізні нерви.

— Ви кажете, пане Маркюссен, що збіг ДНК став проривом у ході слідства, — почав я.

Кивок головою.

— Так.

— Чому?

Той на мить розгубився.

— Чому? Хіба це не очевидно? Бо в нас з’явилося ім’я.

— Юсеф Мардал?

— Так, Юсеф Мардал.

— Отже, від цього моменту ви мали абсолютну певність, що ідентифікували злочинця.

Невеличка пауза.

— Ні, не мали такої певності.

— Не мали? А як же прорив у ході слідства?

Цього разу Маркюссен вагався довше.

— Я маю на увазі, що від того моменту ми мали конкретного підозрюваного.

— Отже, на той час, ви ще не були впевнені, що Юсеф Мардал убивця?

— Ми опрацьовували й інші версії.

— Так чи ні? Чи були ви впевнені, що Мардал скоїв убивство?

Маркюссен мовчав, провів товстим вказівним пальцем попід тісним комірцем. Він відчув пастку, але не знав, як з неї вибратися.

— Відповідайте на запитання адвоката!

Суддя Сандерстьоль раптом простягнув мені руку допомоги.

— Ні, впевненості не було. Цілковитої впевненості не було.

— А тепер? Жодних сумнівів, що взяли ту людину, яку треба?

— Так, — відповів Маркюссен, іншого виходу в нього не було.

— Що ж відтоді змінилося? Які нові докази виринули, що раніше ви не мали впевненості, а тепер маєте?

Знову пауза.

— Загальна оцінка...

— Загальна оцінка?

— Слідство не виявило інших підозрюваних.

— То ви прийшли розказати судові, що Юсеф Мардал обвинувачений у цій кримінальній справі через брак інших підозрюваних?

Маркюссен потемнів на обличчі, шарпав і смикав комірця, ніби той невблаганно стискався навколо його бичачої шиї.

— Я не це мав на увазі, — ледве видушив він з себе. — Я...

Я мав велику спокусу помучити його й далі, але відмінність між добрим і посереднім адвокатом полягає у відчутті міри.

— Більше немає запитань, — сказав я.

Судовий медичний експерт був високий худорлявий чоловік, відносно молодий і відносно недосвідчений. Однак, на перший погляд, не нервувався, йому було радше цікаво, так ніби свідчити на суді — це дуже цікавий досвід.

— Чому ви впевнені, що Барбару Бломберґ зґвалтували? — запитав я.

— Я не впевнений, що її зґвалтували, — відповів експерт.

— Хіба ви не сказали...

— Я сказав, що йдеться про дуже високу ймовірність зґвалтування.

— Підстава?..

Він глянув на мене зверхнім поглядом, яким дивиться учитель на тупого учня.

— Як уже пояснював прокуророві, я знайшов розрив на слизовій оболонці вагіни, сліди гематоми й кровотечі навколо входу у вагіну й невеличку подряпину в анусі. Такі пошкодження характерні для зґвалтування.

— Але можуть бути зумовлені іншими чинниками? Зламаний ніготь, надто грубий секс?

— Таке, звичайно, теж можливо.

— Дякую, більше запитань не...

— Але, як на мене, варто брати до уваги сукупність ознак, — експерт навіть не завважив моєї спроби закінчити допит. — Ми говоримо про голу жінку, яку задушили. Якщо я знаходжу травми в області статевих органів, які вказують на застосування грубої сили, то вважаю безвідповідальністю не враховувати їх у формуванні загальної картини. Немає сумніву, що сексуальне насильство і насильство, яке призвело до смерті, тісно пов’язані в часі.

— Жертва була зґвалтована до чи після смерті? — запитав один з цивільних судових засідателів.

Судмедексперт стенув плечима.

— Перед самою смертю або відразу ж після неї, важко сказати однозначно.

На обличчі засідателя вимальовувався страх і захоплення водночас. Я бачив, як він аж прикипів поглядом до Юсефа Мардала, і я не мав жодного, жодного сумніву, що тієї миті він згадав рядки пісні, які зацитувала напередодні прокурор.

«I lie beside your corpse and kiss your hot, cold lips».

Ліпше би Юсеф Мардал вибрав собі інший музичний жанр, подумав я тоді.

Розділ 42

Під кінець судового дня Ґабріеллє Соммер оголосила про виклик нового свідка.

— Про що свідчитиме цей Ейрік Туне? — невдоволено запитав суддя Сандерстьоль.

Судді завжди незадоволені, коли доводиться погоджуватися на надання нових доказів у справі. Іноді мені здається, що їм важливіше дотриматися часових рамок процесу, ніж чинити справедливий суд.

— Він мав стосунок до покійної Барбари Бломберг.

— То й що? Чому це важливо?

— Першими порушили тему неадекватної сексуальної поведінки підозрюваний та його адвокат. Я вважаю, що прокуратура теж повинна розраховувати на можливість надання нових доказів у ході судового процесу.

Нарешті Ґабріеллє Соммер побачила слабкі сторони своєї стратегії.

— Пане адвокате?

— Ні я, ані мій клієнт не вносили до процедури нічого такого, про що раніше не було заявлено. Те, що прокурор не все продумала заздалегідь, не є підставою для надання суду нових доказів, до яких я не мав можливості підготуватися.

Ґабріеллє Соммер люто зиркнула на мене.

— Я... — почала вона, але суддя Сандерстьоль її урвав.

— Можете викликати свого свідка, пані прокурор, — сказав він. — Але маю надію, що ви не затягнете судового засідання.

Ейрік Туне був письменником, новелістом, як і Юсеф Мардал; він теж видав одну книжку, але на цьому їхня схожість вичерпувалася. Своєю нервозністю і напруженістю Ейрік Туне нагадував мені мисливського собаку.

— Ні, — він енергійно похитав головою. — Барбара такою не була.

— А якою вона була? — запитала Ґабріеллє Соммер. — У сексуальному сенсі?

— Вона була... як би це сказати... обережною.

— Не поводилася виклично? Провокативно?

Ейрік усміхнувся.

— Аж ніяк! Нам було... нам було добре вдвох, але то був повільний процес. Якщо схарактеризувати Барбару одним словом, то сказав би, що вона належала до розряду сором’язливих жінок.

Я не мав нічого проти Ейріка Туне. Він, напевно, був симпатичним чоловіком і не напрошувався свідком до суду. А з іншого боку, що мені до нього.

— Скільки часу минуло відтоді, як ви розійшлися з Барбарою? Три роки? — запитав я, коли прийшла моя черга.

— Приблизно.

— І вона була цнотливим сексуальним партнером?

— Саме так.

— А ви?

— А що я? Що ви маєте на увазі?

— Ви любите щось незвичне? Любите експериментувати в сексі?

Чоловік трохи знітився.

Я не дав йому отямитися.

— Часто займаєтеся перверсійним сексом, пане Туне?

Ґабріеллє Соммер зірвалася з місця.

— Чесно кажучи, це вже занадто! — скрикнула