Редгрейн Лебовскі - Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі

– Хочеш сказати, що я брешу?

– Я цього не говорив. Рухайся, давай, а то загубишся, – хлопець легенько підштовхнув її вперед. Далі він ішов, не промовляючи ні звуку.

Раптом Патрік за щось перечепився і тихо вилаявся. Софі все частіше здавалося, що вона чує звуки схожі на шорох чи навіть сичання. Фантазія погрожувала розігратися не на жарт, якщо вони в скорому часі не виберуться звідси.

– Не хочу здіймати паніки, – напружено пробурмотів ловець, – але мене вже давно не покидає відчуття, що ми тут не самі…

– Як і мене, – похмуро докинув Патрік. – Заждіть! Тут стіна! Нарешті! Якщо рухатимемося вздовж неї, можливо, знайдемо двері.

Софі торкнулася холодного каменю, і, зробивши кілька кроків, зупинилася, мов вкопана. Тепер вона виразно чула сичання. Глибоко вдихнувши, вона поспішила за Патріком. Вони ступали обережно, намагаючись не привертати уваги того, що було в темряві, а в ній однозначно щось було.

– Стійте… Я тут намацав щось схоже на вмикач, – прошепотів Патрік.

Захарія тихо зітхнув:

– Навряд чи я хочу бачити те, що тут шипить…

– Вмикай, давай, – сказала Софі, приготувавшись до найгіршого.

Слабке світло засліпило їх звиклі до темряви очі з силою десятків прожекторів. Дівчина довго мружилась, поки, нарешті, змогла роздивитися те, що воліла б ніколи не бачити. Вони були у підземній паркувальній зоні для службових автомобілів. І вся ця парковка кишіла Нагами. Великі чудовиська – напівлюди-напівзмії – були повсюди, вони спали цілими кодлами, переплітаючись хвостами і тулячись один до одного.

Софі відчула, як підгинаються ноги, і оперлася на стіну. Їм дивом вдалося пройти, не наступивши на когось з цих монстрів. Але тепер світло виривало тварюк від сну, і вони жвавішали, принюхуючись до запаху гостей.

Патрік зблід, а Захарія тихо вилаятися. Всього в декількох кроках від мисливців височіли металеві ворота, які перекривали в'їзд на парковку. Очевидно, вони повинні були відчинятися з диспетчерської кабінки, що розмістилася поряд. Софі стрімголов кинулася туди, але двері були зачинені. Гарячково потрусивши ручку, вона побігла до крихітного віконця і вибила скло. Засунувши руку по саме плече, мисливиця порізалась, але так і не змогла дотягнутися до пульту керування дверима. З лайкою вона в два стрибки повернулася до друзів.

– Я так розумію, біжимо назад? – Захарія крутнув меч у руці, спостерігаючи, як Наги зачудовано витріщалися на трійцю, вочевидь, вирішуючи – напасти прямо зараз, чи почекати кілька секунд, поки прокинеться решту родичів.

Патрік витер спітніле чоло.

– Там немає виходу… Там немає клятого виходу!

– Ліфт! – випалила Софі перше, що спало на думку.

– Якщо ви забули наш фантастичний політ, то поспішу нагадати – ліфт зламаний, – сухо сказав ловець.

– Заждіть! В кабіні ж є люк в шахту! – застогнав Патрік. – А в шахті повинна бути драбина! Ми виберемося по ній…

Захарія роздратовано зиркнув на мисливця:

– І чому ти про це згадав тільки зараз?

– Тому що я бовдур!

– Важко не погодитися…

Наги загрозливо шипіли, похитуючи потворними головам на довгих шиях, повільно наближаючись до мисливців. Шипіння, яке він видавав, явно складалось в слова. Демони щось говорили, і розумій Софі що – це могло б зараз врятувати їм життя. Але відсутність відповіді і присутність зброї в руках монстри сприйняли як виклик.

Десятки людиноподібних змій кинулось вперед. Софі не стала зволікати і зірвалася з місця, адже найкращий захист – це напад. Вона не бачила нічого, окрім лап, зубів і слизьких хвостів довкола себе… Дуже швидко її руки по лікоть були перемащені холодною блакитною кров’ю чудовиськ.

Проткнувши серце одного Нага, Софі не встигла ухилитися від кігтів наступного, які залишили довгий кривавий слід у неї на шиї. Дівчина відсахнулася, затиснувши рану рукою, але тут її з легкістю підхопили потворні лапи і жбурнули на лобове скло фургону, припаркованого неподалік. Скло вкрилося сіткою тріщин. Софі відчула, як з неї вибило дух... Нестерпний біль розійшовся по тілу сотнями дрібних голок. Повітря вперто відмовлявся наповнювати легені. Взявши себе в руки, дівчина поспіхом видерлася на дах автівки. Ноги тремтіли, але вона, все ж, підвелася. Наги все щільніше зводили коло, в центрі якого, пліч-о-пліч, билися Патрік і Захарія... Такими темпами вони не виберуться звідси. Ситуація вимагала втечі, а не боротьби.

Мисливиця зрубала ще кілька голів і не встигла обернутися, як чергова тварюка стрибнула на неї зі спини. Софі, викрутившись в пазуристих лапах, завалилась на землю. Щосили намагаючись тримати отруйну пащу подалі від свого горла, вона борсалася, притиснута Нагом, відчайдушно відштовхуючи зубасту щелепу і штовхаючи лускате туловище. Смердюча слина бризкала в обличчя, міцні лапи вдавлювали її в землю – довелося докласти чималих зусиль, відштовхнути цю тушу і, різко вскочивши, встромити тварюці лезо поміж очі.

Відчувши металевий присмак крові у роті, Софі сплюнула, витерши губи об край кофтини, яка дивним чином ще не була перемащена блакитною гидотою. Похитнувшись від раптового запаморочення, вона відчувала, як піднімається температура… Невчасно. Зовсім невчасно.

В очах потемніло, поки дівчина витягувала меч з нерухомого тіла під ногами. Що відбувалося далі, вона пам’ятала лише короткими уривками. Крики, багато криків… Меч, наче став продовженням її самої… Шиплячі Наги довкола… Хтось підпалив диспетчерську кабінку… Здивовані обличчя хлопців, якщо не сказати ошелешені… І жар – від неї пашіло жаром… А потім вони кудись бігли, бігли, не зупиняючись і тримаючись за руки…

Отямилась Софі від гучного удару, з яким Патрік закрив люк, і, озирнувшись, вона з подивом виявила, що вони втрьох вже стоять на кабіні, в шахті ліфту. Захарія схопив її за руку, розвернувши обличчям до себе.

– А тобі дісталося, – він обережно відтягнув комірець, розглядаючи її рану. Хоча, судячи з вигляду обох хлопців, їм дісталося не менше, якщо не більше.

– Софі, поглянь на мене, – Патрік був не на жарт стривоженим. – Скажи, що з тобою все гаразд.

– Зі мною все гаразд… Мабуть… Я не пам’ятаю… А як ми вибралися?

Ловець перезирнувся з Патріком, і, посміхаючись, сказав:

– Нагадай мені наступного разу, більше ніколи її не злити.

– Софі, – знову покликав найкращий друг, але вона не слухала. Тільки зараз вона відчула запах горілої плоті, який витав у повітрі.

– Там щось горить… Що горить? – дівчина розгублено запустила долоні у волосся, забувши про брудні руки.

– Захарія якимсь чином примудрився пошкодити панель в диспетчерській –