Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

сигарою в зубах. Погляньте, це остання людина, яка буде вами опікуватися! Не думайте про нього погано, він робить лише те, що йому по службі призначено. Він має залагодити з вами одну адміністративну справу. На ньому лише чоботи, штани, сорочка й підтяжки, а чоботи — вище колін. Це його робочий одяг. Він витягає з рота сигару, кладе її на полицю біля стіни, дістає з кута довгу сокиру. Це знак його офіційної посади, його вищого рангу, як жетон у комісара поліції. Він зараз його вам продемонструє. Довге дерев'яне руків'я, яке молодик підіймає на рівень плеча над свинками, що кувікають унизу, безтурботно порпаються, принюхуються, рохкають. Чоловік походжає неквапно, його погляд спрямований донизу, він шукає, шукає. Проводиться розслідування щодо певної особи, певна особа у справі А проти Б. — Хрясь! Ось йому під руку нагодилася, хрясь! ще одна. Чоловік спритний, він засвідчив свої повноваження, сокира просвистіла донизу, вгрузнувши серед товчії тупим боком у голову, ще одна голова. Всього одна мить! Внизу щось смикається. Дриґає ногами. Валиться на бік. Більше нічого не знає. Так і лежить. А що з ногами, що з головою? А то вже не свиня, то вже самі ноги виробляють, то їхня приватна справа. Аж ось двоє чоловіків з камери для ошпарювання побачили, що для них є робота, підняли заслінку до забійної камери, затягують тварину до себе, довгий ніж направили на точильному брусі, опустилися на коліна — шух-шух! — різонули по шиї, довгий розріз, дуже довгий на шиї, тварину розчахнули ніби лантух, ще один глибокий розріз, тварина смикається, перебирає ногами, відбивається, вона безтямна, поки лише безтямна, скоро буде більше, кувікає, а тепер їй відкрили шийну артерію. Вона в глибокій непритомності, ми входимо у сферу метафізики й теології, моя дитино, землю тобі більше не топтати, тепер ми підносимося до хмар. Скоріше підсовуй низьке цебро, туди струменить чорна, гаряча кров, піниться, береться пухирями, швидко розмішуйте. У тілі кров згортається, утворює тромби, закриває рани. А зараз вона вже вийшла з тіла, а все ще прагне згортатися. Як дитина, що все ще гукає «мамо, мамо!», коли лежить на операційному столі, а про маму не може бути й мови, та й мама зовсім не хоче прийти, але вона задихається під маскою з етером і все одно гукає до повного виснаження: «мамо, мамо!» Шах-шах! — відкрито артерію справа, шах! — відкрито і зліва. Швидко мішайте кров. Ось так. Посмикування вщухають. Тепер ти лежиш тихо. Ми покінчили з фізіологією і теологією, входимо в царину фізики.

Чоловік, що стояв навколішки, підвівся. У нього болять коліна. Свиню ще треба обшпарити, оббілувати, розрубати, все йде своїм звичаєм. Завідувач, доволі укоханий, походжає серед клубів пари з люлькою в роті, часом зазирає в розпанахане черево. На стіні поряд із гойдливими дверима, висить оголошення: «Святковий бал для м'ясників-експедиторів першого павільйону, Фрідріхсгайн, грає оркестр Кермбаха». Зовні висить об'ява про змагання з боксу в залах «Ґерманії», Шосештрасе 110, вхідний квиток від 1,5 до 10 марок. Чотири кваліфікаційні бої.

Гуртовий скотний ринок, майданчик для пригону худоби: 1399 голів великої рогатої худоби, 2700 телят, 4654 овець, 18 864 свиней. Ринкова кон'юнктура: велика рогата худоба доброго ґатунку — попит рівний, окрім того спокійно. Телята — попит рівний, вівці — помірний, свині — спершу твердий, згодом — слабший, вгодовані свині — попит майже відсутній.

Проходами для загону худоби гуляє вітер, іде дощ. Мукають корови й бики, чоловіки заганяють велике голосне й рогате стадо. Тварини перекривають одне одному дорогу, зупиняються, кидаються не в той бік, загоничі бігають за ними з палицями. Посеред гурту бик покриває корову, корова тікає, кидається то праворуч, то ліворуч, бик навздогін, знову й знову грубо наскакує на неї.

До забійного павільйону заганяють великого білого бика. Тут немає клубів пари, немає окремих камер, як для вертких свиней. По одному входять у відчинені ворота великі дужі бики в оточенні загоничів. Перед ним — закривавлена зала з підвішеними половинами й четвертинами туш, із розрубаними кістками. У великого бика широкий лоб. Загоничі підганяють його копняками й ударами палиць до різника. Той легенько б'є бика сокирою плазом по задній нозі, щоб той став трохи ближче. Тепер один із загоничів обхоплює бика знизу за шию. Бик стоїть, стоїть покірно, аж дивно, що він такий покірний, ніби він з усім згоден і на все пристає, після того, як все тут побачив і знає: це його доля, й на те нема ради. Можливо, жест погонича він сприймає як ласку, адже збоку це виглядає доволі приязно. Він піддається погоничеві, який нахиляє руками його голову навскіс убік і піднімає морду ледь догори.

А той інший, різник, вже заніс над ним молот. Не озирайся. Молот у руках дужого чоловіка завис за ним, ось він над ним і потім: гу-ух! донизу! М'язова сила дужого чоловіка крицевим клином пронизує бикову потилицю. І в ту мить, коли різник ще не стиг відвести після удару свій молот, всі чотири ноги тварини підкидаються догори, важке тіло ніби зринає в повітря. А потім, ніби втративши ноги, тварина всією своєю грузькою тушею валиться на землю, на судомно скорчені ноги, лежить так якусь мить і завалюється на бік. Зліва і справа до бика заходить кат, добиває його, завдає нові удари по голові, по скронях, спи, вже не прокинешся. Тоді інший різник поряд з ним витягає з рота сигару, сякається рукою й, діставши з піхов довгий, як кинджал, ніж стає навколішки біля голови тварини, ноги якої вже відпустила судома. Лише дрібні, спазматичні поштовхи, задню частину тулуба кидає то в той, то в той бік. Різник щось шукає на підлозі, ніж йому вже не потрібен, потім гукає, щоб подали цебер для крови. Кров ще спокійно циркулює всередині, під рівними поштовхами могутнього серця. Спинний мозок розчавлено, але кров ще спокійно тече по артеріях, легені дихають, кишки скорочуються. Тепер за справу візьметься ніж, і кров рине назовні, можу собі уявити, поллється, як зі шланга струменем завтовшки з руку, чорна, гарна, торжествуюча кров. І на цьому бучне святкування ущухне, дім спорожніє, гості кинуться на вулицю, штовханина, й нема більше привільних лугів, теплого хліва, пахучого корму, все зникло, ніби розтануло, тільки зяюча діра, морок, ось він — новий світ. Ага, раптом з'явився якийсь пан, що придбав собі цю оселю, прокладатимуть нову дорогу, будинок буде знесено, змінилася кон'юнктура. Приносять великий дзбан, підпихають його ближче, могутня тварина хвицає обома