Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Едді, цей будинок аж надто хороший для нас, їй-бо!». І як ви гадаєте, що він мені відповів? «Норо, — каже, — ні на цьому, ні на тому світі немає нічого надто хорошого для тебе!» Сказав — і цмок мене в губи! Подумайте лишень, такий здоровань, а поводиться, як мала дитина!

— Як на мене, це премило, місіс Батлер, — відгукнулася місіс Ковпервуд, нервово озираючись, чи бува ніхто не почув їх.

— Мама дуже любить розповідати такі історії, — втрутилася Нора. — Підемо, мамо, подивимося їдальню!

— Ну, дай вам Боже щастя в новому будинку! Я от усе життя була щаслива у своєму. І вам того ж бажаю — від щирого серця!

І місіс Батлер, добродушно посміхаючись, перевальцем вийшла з кімнати.

Між сьомою й восьмою вечора Ковпервуди поспіхом пообідали в сімейному колі.

О дев’ятій знову почали з’їжджатися гості. Але тепер це був яскравий і строкатий натовп: дівчата в бузкових, кремових, рожевих і сріблясто-сірих сукнях квапливо скидали мереживні шалі і просторі пелерини на руки кавалерів, одягнених в строгі чорні костюми. На холодній вулиці раз по раз грюкали дверцята екіпажів, що під’їжджали. Місіс Ковпервуд з чоловіком і Анна зустрічали гостей біля дверей зали, а старі Ковпервуди з синами Джозефом і Едвардом вітали їх на іншому його кінці. Ліліан виглядала чарівно в сукні кольору «прив’ялої троянди» зі шлейфом і глибоким чотирикутним вирізом на шиї, з-під якого визирала тонка мереживна блузка. Її обличчя і фігура все ще були гарні, але вона вже втратила ту свіжість і ніжність, які кілька років тому полонили Френка. Анна Ковпервуд не була вродлива, хоча її не можна було назвати й непривабливою — маленька, смаглява, з кирпатим носиком і жвавими чорними очима. Обличчя її виявляло незалежність, наполегливість, розум і — на жаль — дещо зарозуміле ставлення до людей. Одягнена вона була зі смаком. Чорна сукня, всипана блискітками, дуже личила їй, незважаючи на її смагляву шкіру, так само, як і червона троянда у волоссі. У Анни були ніжні, приємно округлі руки і плечі. Лукаві очі, жваві манери, дотепність і спритність у розмові надавали їй привабливості, хоча, як вона сама казала, все це було ні до чого: «Чоловікам подобаються ляльки!».

Разом з усім цим натовпом молоді з’явилися і сестри Батлер — Ейлін і Нора. Ейлін скинула на руки свого брата Оуена тонку шаль із чорного мережива і чорну шовкову накидку. Нору супроводжував Келем — стрункий, підтягнутий, усміхнений молодий ірландець, весь вигляд якого свідчив, що він здатен зробити чудову кар’єру. Нора була одягнена у порівняно коротку, що ледь закривала її щиколотки, легку сукню з білого шовку з блідо-бузковим візерунком і крихітними бузковими бантиками на мереживних воланах спідниці. Широка фіалкова стрічка стягувала її талію, волосся було зібране таким же бантом. Збуджена, з сяючими очима, Нора виглядала чарівно.

А за нею йшла її сестра в запаморочливому туалеті з чорного атласу, вкритого лускою сріблясто-червоних блискіток. Її округлі прекрасні руки і плечі були оголені, корсаж на грудях і на спині вирізаний так низько, як лише дозволяла пристойність. Ставна постать Ейлін з високими грудьми і трохи широкими стегнами водночас вирізнялася м’якою гармонійністю. Низький трикутний виріз корсажа і чорний зі срібними прожилками тюль, що прикрашав сукню, робили її ще більш ефектною. Біло-рожева, ніжна і немов виточена шия дівчини відтінювалася намистом із гранчастого темного бурштину. Принадність її здорового і ніжного рум’янцю підкреслювалася крихітною чорною мушкою, приліпленою на щоці. Рудувато-золотаве волосся було пишно збите над чолом, ззаду весь цей каскад золота, заплетений у дві товсті коси, був укладений в чорну сітку, що спадала на шию; злегка підведені брови відтіняли не­звичайний колір її волосся. Серед гостей Ейлін виглядала може занадто виклично, але пояснювалося це не так її туалетом, як життєвою силою, що вирувала в ній. Уміння ефектно подати себе для Ейлін означало б пригасити свою яскравість — фізичну і душевну. Але життя завжди спонукало її до прямо протилежних дій.

— Ліліан!

Анна тихенько торкнулася руки невістки. Її дуже засмутило, що Ейлін теж у чорному і набагато цікавіша за них обох.

— Я бачу, — стиха озвалася та.

— От ви й повернулися! — звернулася вона до Ейлін. — На вулиці, напевно, холодно?

— Далебі, я не помітила. Як у вас тут чарівно!

Вона окинула поглядом кімнату, залиту м’яким світлом, і натовп гостей.

Нора одразу ж почала теревенити з Анною.

— Ви знаєте, я вже думала, що так і не зумію натягнути на себе цю сукню! Противна Ейлін нізащо не хотіла мені допомогти!

Ейлін швидко пройшла туди, де разом з матір’ю стояв Френк. Вона спустила з руки атласну стрічку, яка тримала шлейф, і нетерпляче розправила його. Незважаючи на всю її природжену зарозумілість, в очах у неї з’явився благальний і відданий вогник, як у шотландської вівчарки, рівні зуби сліпуче зблиснули.

Ковпервуд прекрасно зрозумів її, — як розумів будь-яку породисту істоту.

— Мені бракує слів! Яка ви чарівна! — прошепотів він їй так, немов між ними були якісь давні, лише їм відомі стосунки. — Ви вся — вогонь і пісня!

Він і сам не знав, чому ця фраза злетіла з його вуст. Схильності до поезії він ніколи не мав. Та й заздалегідь він не готувався, але щойно побачив Ейлін у вестибюлі, всі його думки і почуття завирували і заграли, як норовливі коні. Поява цієї дівчини змусила його зціпити зуби, приплющити очі. Усі м’язи його мимоволі напружилися, а вираз обличчя, поки Ейлін наближалася, ставав усе рішучішим, мужнішим, суворішим.

Але обох сестер одразу ж оточили молодики, які жадали бути представленими їм, записатися на танець, і Ковпервуд на якусь мить випустив Ейлін з очей.

18

Зерно змін глибоко вкорінюється в людині. Варто було місіс Ковпервуд і Анні згадати про бал, як Ейлін відчула бажання блиснути на ньому яскравіше, ніж це вдавалося їй досі, незважаючи на все багатство її батька. Товариство, в якому вона мала з’явитися, було набагато вишуканішим і вимогливішим, ніж те, в якому вона зазвичай бувала. Крім того, Ковпервуд означав тепер для неї дуже багато, і вже ніщо у світі