Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Дивно, ти сьогодні швидко, — хлопець оглянув мене і його погляд наче загорівся.

— Мені просто надто цікаво, що це ти таке вигадав.

— Власне…— заговорив він, коли ми вже їхали, — я не хотів тобі казати, щоб ти не відмовилася, тому думаю зараз саме час. Ми їдемо на день народження до Віки.

— Що!? — обурилась я, — ти це зараз серйозно? Зупини машину негайно, я вийду.

— Будь ласка, заспокійся. Не будь як мала дитина.

— Як ти взагалі додумався взяти мене з собою? Зачекай, не відповідай. Ти хочеш просто похизуватись перед нею, так? Викликати ревність. Нібито, ось дивись, у мене все добре, я прийшов сюди з дівчиною.

— Інколи твої висновки можуть довести до істерики, Еріко.

— Не збираюся йти на свято до твоєї колишньої, — я схрестила руки на грудях, — яка ж я дурепа.

— Тобто? — Серафим різко глянув на мене, а потім знову на дорогу.

— Нічого! Як тільки ми вийдемо з авто, я замовлю таксі і повернуся додому.

Далі наша поїздка пройшла в абсолютній тиші. Я дивилась у вікно і картала себе за те, що могла подумати, що Серафим влаштував нам побачення. Може якби це було дійсно так, я б переглянула своє ставлення до нього, але тепер я страшенно зла і навіть не хочу його бачити. Врешті авто зупинилось на парковці одного з популярних ресторанів міста. Але жоден з нас не спішив виходити.

— Еріко, не знаю, що ти там собі вигадала, але ти думаєш, що я взяв би тебе з собою, якби хотів викликати в когось якусь там ревність? А не тому, що хочу, аби ти просто була поряд зі мною? Я ніколи нічим не хизуватимусь ні перед ким. А сюди я вирішив піти лише через те, що просто поважаю Віку та її сім‘ю. 

— Якби знала про це все, то одяглась би зовсім інакше. І точно не взяла б мамине кольє, — я таки вирішила змиритися з тим, що ми тут і різко вийшла з машини. Серафим зробив те саме.

— Хай там що, ти дуже гарна сьогодні, — несподівано сказав він.

— Що тільки сьогодні? — хитро спитала я.

— Ну…так, — він натягнуто посміхнувся, а я закотила очі.

Ми зайшли всередину і мене ледь не знудило від всієї пишноти і помпезності. Наскільки можна себе так любити, щоб організувати таке свято. Я на секунду затрималась, бо щось заважало мені у одній з туфель, а Серафим уже вітав іменинницю.

— Я така рада, що ти тут. Тепер цей вечір став ще кращим, — солодко щебетала Віка, — дуже не вистачало тут когось такого рідного і …

— Вітаю з тридцятиліттям, — різко біля них з‘явилась я, а обличчя Віки ніби потемніло від злості.

— Що ти тут забула!? — прошипіла дівчина, — і якщо ти уважна, то мені зовсім не тридцять.

— Справді? А виглядаєш так. Хоча, може навіть і гірше.

— Еріко, — Серафим взяв мене під лікоть і відвів трохи вбік, — я все розумію, але будь ласка, ведт себе стриманіше. І тримай свою іронічну сторону закритою, я дуже тебе прошу.

— Як тільки вона перестане вішатись на тебе, тоді я поводитимусь нормально, — я сіпнула свою руку, — і це ще я нормально поводжусь.

— Один вечір, прошу…без твоїх їдких коментарів.

— Ну якщо ти так просиш, — я важко видихнула, — то я спробую.

— Дякую, — Серафим крадькома провів пальцями по моїй щоці, щоб ніхто не помітив.

— Що це…

— Ходімо за наш стіл, — він взяв мене за руку і повів, наче щойно нічого і не сталося. Мені навіть на якусь мить здалося, що це все привиділося і я це вигадала у своїй уяві. Але ж все-таки я вже не настільки божевільна. Ми сіли на наші місця і мене вразила ще й кількість страв. Таке враження, що ми прийшли не на день народження, а на весілля, на величезне весілля. Але апетиту у мене зовсім не було, тому я лише пила шампанське і їла закуски. Серафим спілкувався з людьми за нашим столом, ніби зі знайомими, але мені ці розмови були зовсім не цікаві. За деякий час усі розбрелись по залу, говорячи невеликими групками. Серафим кудись зник і я почувала себе дуже самотньою. Підійшовши до фуршету, вирішила обрати собі якийсь десерт, поки не почула розмову за спиною.

— А це ще хто така?

— Не знаю, вона прийшла із Серафимом Давидівим. 

— О а хіба він не хлопець нашої Вікторії?

Я акуратно повернула голову і глянула через плече назад. Це стояли якісь дві жінки старшого віку і нагло обговорювали мене. Я вирішила вдавати, що нічого не чую і продовжувала стояти на тому ж місці.

— Вони щось трішки посварилися, та думаю це не суттєво. А він вирішив прийти із цією дівкою, мабуть, щоб Вікторія ревнувала.

— Ну звісно ж. Але ж він прийшов, а отже думаю вони знову будуть разом. Наша дівчинка ж така красуня. А оце… мабуть якась офіціантка з бару.

— Це точно. Така відверта сукня, який сором. Ще й одягла фальшиві діаманти, звідки б у неї були справжні.

Я стисла кулаки зі злості, але більше слухати цього не могла. Зараз би так і хотілося розвернутись і сказати їм добряче пекучих слів, але я не можу тут так ганьбитися. І підвести Серафима теж не хочу. То ж я просто повернулась вбік і впевненим кроком вирішила просто піти геть звідси. Не маю наміру вислуховувати, як мене поливають брудом. Але вже майже за крок до виходу мене зупинили.

— Що сталося? — Серафим уважно дивився мені в очі, намагаючись вловити настрій.

— Нічого, я просто йду чекати на своє таксі. Більше не маю ніякого бажання бути в цьому гадюшнику.

— Не розумію. Тебе хтось образив?

— Скажи, ти навмисно це зробив? Знав, що тут про мене будуть таке говорити? Бо куди ж мені до «їхньої Вікторії»!

— Так-так-так, що я тут бачу. Наші майже одружені, — поряд з нами з‘явився Вадим із келихом в руках і в надто хорошому гуморі. Від його появи я трохи полегшено видихнула, а Серафим так міцно стис кулаки, що аж побіліли кісточки.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно