Міа Натан - Пір'їнка, Міа Натан

    — Що ти робиш?

    — Малюю.

    — Що саме?

    — Те, що мені подобається.

    — Тобі подобається ця машина? — здивувався він.

    Я поглянула на цю стареньку, биту життям автівку й засміялась.

    — Так. Вона прекрасна.

   Поки я сміялась, Артем так швидко наблизився до мене, що я не встигла заховати малюнок. 

    — Ти знову малюєш мене, — швидше констатував, ніж запитав він, кинувши оком у мій альбом. — Цього разу теж спалиш? 

    Його смарагдові очі дивилися прямо в мою душу. Я мовчала. Бо не знала, що сказати.

    — У тебе буде шанс. Сьогодні ввечері я планую невеличке барбекю. 

    — Я подумаю про це. Дякую за пропозицію, — нарешті вийшла з заціпеніння я. 

   — І ще… Будь ласка, перестань на мене так дивитися. 

   — Як “так”? — я спробувала замаскувати своє збентеження зустрічним питанням.

   Я бачила, що йому також ніяково від цієї розмови. Але він взяв себе в руки та відповів:

   — Пильно. Почуваюся так, наче я якась комашка під мікроскопом. Знаєш, якби ти була чоловіком, а я жінкою, сказали б, що ти роздягаєш мене очима. Не варто.

   “Ще й як варто!” — подумалось мені. 

    Мене чомусь розібрав сміх. Уявила Артема жінкою. Це була б дуже дивнувата жіночка, скажу я вам. Буквально приголомшлива.

   — То може тобі самому роздягнутися, тоді мені нічого не залишиться як перестати тебе роздягати, — крізь сміх сказала я. 

    — Ага, помрій, — й собі розсміявся Артем. Мабуть, мій сміх був вже дуже заразливим. 

    — А от і помрію. Але я певна, що мрії повинні збуватися, — й хутко вихопила у Артема, який нічого такого не очікував, шланг. 

   — Не здумай! — спробував зупинити мене він. 

   Марні сподівання! Я вже навела на нього шланг й трішки перекрила великим пальцем струмінь води. Раптовий “дощик” миттю намочив його біленьку маєчку.  

    — Ах ти ж!..  Це ти даремно! Ну, тримайся!

    Артем ринувся до мене. Я від нього, але шланг з рук не випустила. Це ж моя зброя тепер! Але я не встигла її застосувати, бо миттю опинилася у його сильних руках.

   — Попалась! Тепер твоя черга спробувати холодної водиці!

   — А що це у вас тут діється? Здрастуй, Артеме! — раптом почула я голос за спиною.

   За цими нашими борюканнями ми й не помітили, як до двору зайшла невисока акуратна жіночка в літах. Артем миттю відпустив мене. А я мимоволі кинула шланг на землю. 

    — А я дивлюсь, якийсь рух у Олі, — продовжила говорити жіночка, якось надто прискіпливо оглядаючи мене. —  Думаю, хто б це? Вони наче тільки поїхали. 

    — Так. Будуть через тижнів два, — відповів Артем.

   — У-у! — протягнула наша несподівана гостя. — Зрозуміло. А ти, Артемчику, собі нову дівчину знайшов? Ну, що ж. Діло молоде. Я власне чого зайшла — думала може Катя з Максиком тут.  Може молочка, сиру там, сметанки треба. 

    — Катя з Максом з Олею поїхали. Всі разом і повернуться.

   — Угу, — якось непевно угукнула жінка. — Так а Даринка твоя? Як у неї справи? Щось давно тут не зʼявлялась. А така дівчина хороша! Ой, вибач! — поглянула вона на мене. — Не моя справа. Але ти їй привіт передавай… при нагоді. 

   — Дякую! Передам… при нагоді.

   — А може вам молочка треба? Чи ще чогось?  Я ж…

   — Тітко Наталя, дуже дякую! — перебив її Артем. — Якщо щось буде потрібно, я зайду. Дякую! 

   — Ну, що ж! Заходь, заходь. Я завжди дома. Хіба на базар піду у четвер. Але то тільки зранку. Або в аптеку. Ну, або у Григорівни буду.  А так я завжди дома. Заходь, коли треба. А-а, я ще ж до масажиста зараз хожу. Тут один дачник приїхав, так робе. Професійний, до речі, масажист. І бере недорого. А у мене ж спина і солі. Так моя сімейна каже: “Вам би, Наталя Миколаївна, на масажі походить.” А я їй: “ Так а де його взять того масажиста?” А тут таке. Гріх не скористатись. То хожу. Й воно, знаєш, помага. Це ж я тільки…

     — Наталя Миколаївна, це ж добре, що допомагає! — знову перебив її Артем. — Ви така молодець, що ходите до масажиста! За здоровʼям треба дивитися, бо не дай бог злягти, — говорив він та водночас йшов у напрямку воріт. — А я, якщо що, зайду. 

    — Так ти ж не знаєш, коли я хожу. Я…

    — Я перед тим подзвоню. Номер у мене є. Оля залишила. 

    —  А-а, ну це добре. Дзвони. Я завжди дома й з телефоном. А як не беру…

    — То значить на масажі, — закінчив за неї Артем.

    — Та я й там беру. Так що дзвони. 

~~~~~

   Ледь випровадили.

  — Що за Дарина? — не втрималась від запитання я.

  — Колега по роботі, — відповів Артем.