Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 25

Час пролітає дуже непомітно. Кожна секунда наближає нас до кінця чи початку чогось. Однак ніхто з людей не знає, що їх чекає через мить. Хтось може дізнатися гарну новину - виграв лотерею, отримав підвищення на роботі, а деякі не дуже позитивну - смерть близької людини, або навіть різко померти.

Ніхто не знає, коли зупиниться наше серце. Проте це все природно. Де ходить кругами смерть - завжди є життя. Ці дві сили не можуть здолати одна одну, бо якщо одна зникне, то інша також загине. Вони у цілковитій гармонії, але коли рівновага через якісь зовнішні фактори зміщується в іншу сторону то виникає щось невідоме, яке намагається повернути його звичне положення.

Якщо починає переважати життя, то спускаються біди, які зменшують все живе. Це може бути голод, епідемії чи навіть війни. А якщо смерть стає домінувати, то панують протилежні сили.

Таким чином терези, де на шальках лежить життя та смерть, постійно намагаються вирівнятися. Вони також хочуть стабільності, але інколи втручання самих людей робить лише гірше.

За шість тижнів Кученюк Лариса Петрівна зазнала у житі чимало змін. Вона позбулася зламаної руки, яка за цей час зрослася без жодних проблем, відремонтувала магазин, що знищив вогонь, та змінила прізвище. Тепер білявка була Ларисою Трубан. Про це говорила обручка на її руці. Жінка не вірила, що колись вийде ще раз заміж. Це здавалося їй неймовірним, бо думала, що коли тобі далеко за сорок років, то складно знайти людину, яка тебе покохає.

Також за цей час жінка залікувала свої рани, які стосувалися її сина Романа. Вони жодного разу не спілкувалися, але білявці хотілося взяти свій телефон, набрати номер сина та почути його. Проте не наважувалася це зробити. Їхня остання розмова залишила в її душі глибоку рану, яка наразі затягнулася, але шрам було видно неозброєним оком.

Дмитро Трубан бачив його, але вірив, що дружина з часом перестане так сильно через це страждати та  стане життєрадісною. Вірив, що знову одягатиме свої бридотні рожеві костюми, бо на зміну їм прийшов колір трауру - чорний. Вона повністю перемінила свій гардероб та навіть макіяж. Тепер в її арсеналі була тільки чорна туш, а лілові тіні пішли геть.

Однак дещо не змінилося у жінці - пристрасть до цигарок. Вона стала палити їх більше та частіше, що певною мірою дратувало його, але він мовчав. Не хотів їй псувати настрій.

- Мені не віриться, що ми тепер одна сім'я, - радісно сказав Дмитро, коли вони повернулися додому. - Сьогодні може підемо це відсвяткуємо у ресторані? Зробимо для себе романтичну вечерю. Ми ж маємо запам'ятати для себе цей день.

Згаслі очі жінки зиркнули на чоловіка. Він світився від щастя, хотів свята, а білявці кортіло тільки одного - запалити цигарку. Вона розуміла, що її поведінка щодо Дмитра мерзенна. Він робив все для неї, аби вона відчула себе щасливою, але жінку все одно всередині все гризло.

- Так, - відказала вона. - Тільки зараз я переїду магазин та перевірю, як там справи.

- Добре, - погодився Дмитро, який подумки кляв невістку Лариси, що зараз сиділа у лікарні під кабінетом.

Руда чекала на Олександра. Останнім часом той брюнет вибився з рук дівчини, бо за ці тижні жодного разу з ним не зустрічалася, але зараз довелося. Лілія досі розігрувала, що вона вагітна, і тому за наказом Романа ходила до медичного закладу, аби переконатися, що з уявною дитиною все добре.

- Кученюк Лілія, - вийшов Олександр із кабінету.

Дівчина, яка сьогодні натягнула на себе сіру пряму сукню, піднялася та пішла слідом за своїм коханцем.

Спочатку вони мовчали. Білий кабінет, де пахло ліками, холодив між ними атмосферу. На мить Лілія злякалася, що Олександр уже не кохає її, але це тільки здавалося. Наступної секунди зеленоокий накинувся на руду, він притиснув її худе тіло до стіни та пильно дивився в очі.

Цієї миті Олександр хотів придушити цю гадюку, яка попри свою отруту, що вразила його серце, була красивою. Йому понад усе не хотілося ділити цю дівчину ще з кимось, бо думка, що у неї є чоловік, дратувала його. Через ці шоколадні очі він не один раз напивався до смерті, бив посуд на кухні та хотів податися до неї додому та забрати її звіти, але кожний раз себе зупиняв.

- Ти мене лякаєш, - прошепотіла Лілія.

- Скільки це може бути? Скільки мені ще терпіти? Ліліє!

- Не знаю...

Така зухвала відповідь не вдовольнила Олександра, який ще сильніше притиснув дівчину. Остання зі свого боку стала відчувати біль у місцях, де її тримав хлопець.

- Ліліє, - дивився він їй у брехливі очі.

- Що? - підняла вона брови.

- Я хочу, щоб ти була тільки моєю! Мені не кортить бути вічно твоїм коханцем!

Одна її вуста мовчали. Вона такою поведінкою нагнітала ситуацію, але їй це певною мірою подобалося. Дівчина відчувала, як у кров потрапляв п'янкий адреналін. Драйв від гостроти ситуації дурманив карооку.

- Лілії! - скрикнув він.

- Я і так твоя, - усміхнулася вона. - Ти можеш робити зі мною все....

- Невже?

- Так...

- Ні, - відпустив її хлопець. - Так не піде. Поки ти носиш обручку, то ти не моя. Ти просто зрадлива дівка!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍