Єжи Косінскі - Розфарбований птах, Єжи Косінскі

Пізніше, коли Макар із сином засинали, Евка приносила й мені поїсти. Я поспіхом ковтав вечерю, а вона, роздягнувшись, лягала біля мене, жадібно гладячи мені ноги, цілуючи волосся та похапцем зриваючи одяг. Потім ми лягали удвох, і Евка притискалася до мене всім тілом, наказуючи цілувати її та смоктати, то тут, то там. Я виконував її бажання, погоджувався на все, навіть якщо це було боляче чи безглуздо. Дівочі рухи робилися судомними, вона вигиналася піді мною, а потім вилазила зверху, сідала на мене й несамовито хапала, впиваючись нігтями в спину та плечі. Так здебільшого минали ночі, час від часу ми дрімали, а прокинувшись, знову задовольняли вир її почуттів. Здавалося, наче її тіло мучать ізсередини виверження та напади. Час від часу воно робилося тугим, як кроляча шкурка, натягнута на суху дошку, а потім знову м’якшало.

Часом, коли Тетеря зачинявся на самоті з козами, а Макар ще не повернувся додому, Евка навідувалася до мене біля кролячих кліток удень. Ми разом перестрибували паркан і зникали у високій пшениці. Евка прокладала шлях і обирала безпечну схованку. Ми лягали на вкриту стернею землю, де дівчина підганяла мене роздягатися швидше й нетерпляче зривала одяг. Я занурювався в неї й намагався задовольнити всі її бажання, а над нами, наче хвиля на спокійному ставку, ворушилися важкі колосся пшениці. Евка на деякий час засинала. Я розглядав золотисту пшеничну ріку й шукав волошки, що боязко гойдалися під сонцем. Угорі своїми вигадливими круговертями ластівки обіцяли гарну погоду. Безтурботно пурхали, наздоганяючи одне одного, метелики, а високо в небі довічним застереженням ширяв яструб, чекаючи на якогось довірливого голуба.

Я почувався безпечно й щасливо. Евка уві сні ворушила рукою, інстинктивно шукаючи мене, й дорогою до мене згинала колосся. Я заповзав на неї і, прокладаючи собі шлях між її ніг, цілував дівчину.

Евка намагалася зробити з мене чоловіка. Вона приходила до мене вночі й лоскотала мої чоловічі органи, боляче тицяючи в них соломинкою, стискала й облизувала їх. Я здивовано відчув щось незнане раніше; відбувалося щось, чого я не міг контролювати. Ставалося це судомно й непередбачувано, часом швидко, часом повільно, але я знав, що не можу більше зупинити ці відчуття.

Коли Евка засинала поруч зі мною, бурмочучи щось крізь сон, я, прислухаючись до шарудіння кроликів навколо нас, обмірковував усі ці речі.

Для Евки я був готовий на все. Я забув про свою долю приреченого на спалення німого цигана. Я більше не був домовиком, із якого кепкували пастухи, який накладав закляття на дітей та тварин. У мріях я обертався на високого привабливого блакитноокого чоловіка зі світлою шкірою та волоссям кольору блідого осіннього листя. Я ставав німецьким офіцером у вузькій чорній формі або птахоловом, який добре знав кожну таємну стежечку в лісах та на болотах.

У цих фантазіях мої спритні руки збуджували дику пристрасть у сільських дівчатах, перетворюючи їх на розпусних Людмил, що бігали за мною розквітлими галявинами й лягали зі мною на ложе з дикого чебрецю посеред полів золотушника.

Мріючи, я чіплявся до Евки, мов павук, обвиваючись навколо неї всіма ногами багатоніжки. Я вростав у її тіло маленьким прутиком, привитим до розлогої яблуні вправним садівником.

Тепер мене переслідували й інші сни, приносячи з собою нові видіння. Евчині спроби зробити з мене дорослого чоловіка нарешті дали результат. Одна частина мого тіла раптом швидко виростала до огидного стрижня неймовірних розмірів, а решта тіла залишалася звичною. Я перетворювався на жахливу потвору; мене зачиняли у клітці, й люди збуджено реготали, розглядаючи мене крізь ґрати. У натовпі з’являлася оголена Евка й спліталася зі мною в неоковирних обіймах. Я перетворювався на огидну пухлину на її гладкому тілі. Неподалік ховалася відьма Анулка з великим ножем, приготувавшись відрізати мене від дівчини, жорстоко понівечити і викинути мурахам.

Мої жахіття розганяли надсвітанкові звуки. Кури лементували, півні кукурікали, зголоднілі кролики барабанили лапками, а роздратований усім цим Дітко починав завивати й гавкати. Евка крадькома тікала додому, а я віддавав кроликам нагріту нашими тілами траву.

Макар перевіряв клітки кілька разів на день. Він знав прізвиська всіх кроликів, і нічого не могло заховатися від його чіпкого ока. Чоловік мав кількох улюблених кролиць, за чиїм харчуванням наглядав самостійно, і не відходив від їхніх кліток, коли вони давали приплід. Одну самичку Макар любив особливо. Це була велика біла тварина з рожевими очицями, яка ще жодного разу не народжувала. Чоловік узяв собі за звичку забирати кролицю додому й повертати за кілька днів зовсім хворою на вигляд. Іноді після таких гостин у білої самички з-під хвоста текла кров і тварина відмовлялася їсти та здавалася нездоровою.

Одного дня Макар погукав мене й наказав забити кролицю. Я не повірив власним вухам. Біла самичка була надзвичайно рідкісна, адже така чисто біла шкурка траплялася нечасто. До того ж тварина була велика і, безсумнівно, плодовита. Чоловік повторив свій наказ. Я геть не знав, що робити. Макар завжди забивав кроликів власноруч, адже боявся, що мені не вистачить сили, щоб убити їх швидко та безболісно. Моїм завданням було білувати й обробляти тваринок. Потім Евка смачно готувала їх. Помітивши мої вагання, Макар дав мені ляпаса і ще раз наказав забити кролицю.

Тварина була важка, і мені довелося попітніти, щоб витягнути її на двір. Кролиця борсалася й верещала, тож я не міг підняти її достатньо високо за задні лапи, щоб добряче гупнути між вухами. Довелося забити її, не підіймаючи вгору. Я вичекав вдалого моменту й щодуху вдарив тварину. Вона впала. Про всяк випадок я вдарив ще раз. Вирішивши, що вона вже померла, я підвісив кролицю на спеціальну жердину. Нагостривши об камінь ножа, почав знімати шкуру.

Спершу я перерізав шкуру на ногах, обережно відділяючи хутро від м’язів, щоб не пошкодити його. Після кожного надрізу я відтягував шкурку нижче, аж поки не дістався до шиї. Тут було складніше, тому що після удару нижче від вух витекло багато крові й важко було відрізнити, де шкура, а де м’язи. А що Макар гнівався, коли дорогоцінна шкурка була пошкоджена, то я не наважувався навіть уявити, що буде, як я її продірявлю.

Якомога уважніше я почав відділяти шкуру, обережно тягнучи її до голови, аж раптом тільце, що звисало з палі, здригнулося. Мене пройняв холодний піт. Я зачекав якусь мить, але тварина не рухалася. Я заспокоївся, вирішивши, що