Едгар Райс Берроуз - Тарзан, годованець великих мавп, Едгар Райс Берроуз

хоч ми всі й любимо його, лише ви здатні знайти з батьком спільну мову; хоч би що він вам казав, а все ж він поважає вашу глибоку освіченість і тому прислухається до ваших міркувань. Бідолаха не розрізняє ерудицію та здоровий глузд!

Трохи знічений, пан Філандер рушив навздогін за професором Портером, силкуючись утямити, чи йому пишатись, а чи засмутитися від двозначного компліменту міс Портер.

Тарзан завважив вираз відчаю на обличчях маленької групи, що слідкувала за відплиттям “Стріли”. Тому, а ще тому, що корабель був для нього великою дивиною, велетень вирішив дістатися на піщану косу на північ від протоки, аби ще раз якнайкраще роздивитися його, а також, коли вдасться, дізнатись, куди він вирушає.

Він чимдуж помчав по деревах і досяг піщаної коси за хвилину після того, як корабель вийшов з бухти, тож добре роздивився усі дива цього чудернацького плавучого дому

З двадцятеро чоловіків бігали туди-сюди палубою, тягну чи і смикаючи канати.

Повівав легенький береговий бриз, і корабель пройшов вихід з бухти із напівпіднятими вітрилами; але за косою піднялися всі вітрила, щоб корабель якомога швидше вийшов у море.

З глибоким захопленням Тарзан слідкував за красивими маневрами судна. Йому закортіло побути на борту. Незабаром гострі Тарзанові очі помітили легенький димок далеко на північному обрії, і він зацікавився: що ж могло горіти диміти серед великих вод?

Майже одночасно із ним помітив це і вахтовий на “Стрілі”, й через кілька хвилин Тарзан побачив, що вітрила вже спущено й закріплено, а корабель повернув. Лісовик здогадався: судно вертається до берега!

Людина на носі раз у раз опускала в море канат, до кінця якого була прив’язана невелика річ. Тарзан гадки не мав, навіщо матроси таке роблять.

Нарешті судно стало прямо проти вітру, матроси кинули якір і згорнули всі вітрила. На палубі зчинилась велика метушня.

На воду спустили човен, і в нього звантажили велику скриню. Потім дванадцятеро матросів швидко завеслували до того місця, де серед листя на дереві причаївся Тарзан.

Коли човен наблизився, Тарзан побачив, що за стерном сидить чоловік із пацючим обличчям.

Кількома хвилинами пізніше човен зарився носом у пісок. Люди вистрибнули з нього й витягли на берег велику скриню. Вони перебували на північному боці коси, то й не були помітні мешканцям хатини.

Хвилину матроси злісно сварилися. Потім чоловік із пацючим обличчям подався з кількома товаришами на невеликий пагорб, де стояло дерево, на якому ховався Тарзан. Кілька хвилин вони роззиралися навсебіч.

— Це добре місце! — сказав матрос із пацючим обличчям, тицьнувши в землю під Тарзановим деревом.

— Не краще за будь-яке інше! — заперечив хтось із його супутників.

— Якщо нас застукають із скарбом на борту, то неодмінно заберуть скриню! Ми можемо закопати скарб тут, сподіваючись, що хоч хто-небудь із нас уникне каторги й повернеться сюди, щоб ним скористатися!

Чоловік із пацючим обличчям гукнув решту від човна, й матроси неквапливо підійшли до нього з лопатами й кайлами.

— Покваптесь-но, ви! — закричав Снайпс.

— Замовкни! — похмуро відповів один з них. — Ти не адмірал, а кляте лайно!

— Я капітан тут, хоч і мушу доводити це тобі, швабро! — заверещав Снайпс, присмачуючи свої слова порцією брудної лайки.

— Тихо, хлопці! — застеріг один із них, хто досі мовчав. — Буде тільки гірше, якщо ми зараз пересваримося!

— Цілком слушно, — погодився матрос, який постав проти начальницького тону Снайпса, — але з тієї самої причини нікому не вільно дерти носа у нашому товаристві!

— Ви, хлопці, копайте тут, — сказав Снайпс, показуючи на місце під деревом, — а поки ви копатимете, Пітер нехай зробить карту цього місця, щоб ми могли його згодом знайти. Ви, Томе, Білле, захопіть з собою ще двох і тягніть сюди скриню.

— А ти що робитимеш? — не вгавав той самий матрос, який був обурився. — Просто будеш командувати?

— Діло робіть! — пробурчав Снайпс. — Ви що думаєте — ваш капітан махатиме лопатою разом з вами, чи що?

Всі люто зиркнули на нього. Ніхто не любив Снайпса, а його поведінка відтоді, як він убив Кінга, справжнього ватажка й верховоду повстанців, лише дужче розпалювала вогонь матроської ненависті.

— Ти хочеш сказати, що не збираєшся взяти лопату й допомогти нам? Чи в тебе спина поламана? — сказав Тарант — матрос, що заговорив перший.

— Не збираюсь! — відрізав Снайпс, нервово торсаючи руків’я револьвера.

— Тоді, Богом клянусь, — проголосив Тарант, — якщо ти не візьмеш лопату, то дістанеш кайло!

І, високо змахнувши кайлом, важко вгородив його Снайпсові в голову.

Хвилину матроси помовчали, а тоді котрийсь подав голос:

— Так йому, падлюці, й треба!

Інший заходився довбати землю кайлом. Земля була м’яка, тож матрос відклав кайло і взявся за лопату, решта приєдналася до нього. Про вбивство більше не говорили, але працювали з кращим настроєм, аніж увесь той час, поки Снайпс командував ними.

Потім, коли вже викопали досить глибоку яму, щоб помістилася скриня, Тарант порадив копнути ще кілька штихів, щоб покласти ще й Снайпсове тіло на скриню.

— Це зіб’є з пантелику хоч кого, якщо копатимуть тут! — пояснив він.

Решта пристала на ту хитромудру пропозицію, і яму продовжили вгорі для трупа та заглибили посередині для скрині, яку було попередньо загорнуто з брезент і покладено віком донизу, так що воно опинилося на один фут нижче дна могили. Скриню присипали землею, яку втрамбували так, що дно могили стало рівне й гладеньке.

Потім двоє матросів безцеремонно перепхнули покійника в могилу, забравши в нього спершу зброю та всякий дріб’язок, який поділили між усіма.

Врешті засипали могилу землею і ретельно її втоптали. Залишки викопаної землі матроси розкидали довкола, а на свіжу могилу нанесли купу всякої рослинності й старанно повкладали ту зелень зверху якнайприродніше, аби цілком приховати сліди того, що в