Лада Лузіна - Меч і хрест

У тій передачі розповідали: якщо втерти в шкіру такі препарати, як беладонна або атропін, може виникнути відчуття левітації – ілюзія польоту в повітрі. Польоти на мітлі – це глюки. А відьми – просто перші наркоманки!

– Та-ак, – розчаровано мовила Дарина Чуб. Обидві версії виявились однаково непривабливими: або – вбивці, або – наркоші!

– Жир немовлят, – обурено пирхнула Беладонна, що досі чесно мовчала, – Середньовіччя й західництво! Слов’янські відьми вживали відвар із дурману і тирлич-трави! Ним натирають пахви або…

Катя різко приклала руку до серця й голосно вдихнула повітря, не зводячи очей із сніжно-білої кішки.

– Ну я ж тебе просила! – докірливо скрикнула Марійка.

– Дезодоранти! Що ж ти раніше мовчала? – закричала Чуб.

Беладонна демонстративно насупилась і відвернулася, явно вважаючи, що два різноспрямовані запитання містять цілком вичерпну відповідь.

Дарина, тупцяючи, метнулася в коридор.

Марійка – до майже непритомної Каті.

– Нічого, – похмуро зупинила її та. – Нехай. Інакше я б ні за що не повірила. Придумала б яке завгодно пояснення, але… До речі, – негайно схопилася за соломинку вона, – я нещодавно читала, що японці винайшли перекладачі для собак і кішок! Вони гавкають, а спеціальний пристрій перекладає англійською: «сти давай!», «Не хочу», «Набридло». Може, їх вже до нашої адаптували? У нас же умільців повно…

– Правильно, – тяжко погодилася з нею Марійка Ковальова.

– Ну чьо, летимо?! – вбігла до кімнати Дарина з багатообіцяючим дезодорантом у руках.

Тицьнувши його збентеженій подружці, «космонавтка» знову схопилася за мітлу й, осідлавши її, підстрибнула на килимі.

– Летимо! – істерично посміхаючись, повторила Катя, вже втретє за сьогоднішній день відчуваючи, що остаточно з’їхала з глузду. – Летимо! Та зрозумій же ти, дурман – це дурман! Скільки наркоманів із вікна навернулися! Люди – не літають!!!

– Ще й як літають! Дивися!!!

Чуб бадьоро вихопилася на бетонний майданчик балкона з відваленим поруччямя. Сіла, напружено зігнувши ноги в колінах, безстрашно подивилася вниз на асфальт Ярославового Валу, зціпила зуби і… відчайдушно проголосила:

– А знаєте що? Викличмо ліпше таксі!

* * *

– Ви що, на шабаш зібралися? – розсміявся молодий водій, побачивши трьох різнокаліберних дівчат, одна з яких навіщось везла з собою двірницьку мітлу, наявність якої було важко пояснити.

– Ага, на шабаш, – відповіла Дарина з кокетуванням професійного конферансьє.

– А мене з собою візьмете? – з цікавістю вивернув він шию.

– Ні, не візьмемо, – протуркотіла Чуб. – Там лише дівчата.

– На дорогу дивіться, – професійно-начальницьки гаркнула Катя.

А Марійка, що в жодному з підвидів спілкування професійних навичок не мала, розсудливо перемкнулася на свою професійну галузь і заклопотано замислилася: «І все-таки, що означає “худая ведьма”»?

Якщо про когось російською говорять «худая мать» або «худой доктор», мають на увазі, що ці люди погано виконують свої обов’язки. Але, згідно з народними повір’ями, до професійних обов’язків відьом входять винятково шкідливі діяння та вчинки. Й навіть обожнювана Маргарита Миколаївна, обернувшись на відьму, тут же розгамселила квартиру критика Латунського й перетворила свого ні в чому не винуватого сусіда на свиню.

Але чи означає це, що «худая ведьма» – жінка, занадто хороша для відьми, чи їй просто страшенно хочеться підтасувати таку відповідь? З іншого боку, в жодному описі канонічних чаклунок не сказано, що ті зобов’язані щоночі чергувати на горах, «чтобы остановить то, что может нарушить истину». Щоночі! Це ж робота важча, ніж у тата!

«Моя влада – ваше рабство», – загрозливо брязнула в її голові бідолашна Килина.

«Невидима і вільна!» – закричала обожнювана Маргарита Миколаївна.

У словах цих жінок таїлася виразна суперечність.

– Що, навіть одного хлопця не візьмете? – не вгамовувався таксист. – Ні, а серйозно, що це буде?

– Та випускний святкуємо. Інститут закінчили. – Дарина брехала, як дихала.

– А який?

– Театральний.

– Воно і видно, актриси! – вдоволено реготнув шофер. – Телефончик не залишите?

– Ну вже вибачте, – хихикнула Дарина Чуб. – Або гроші, або телефончик.

Водій тут же посерйознішав і вибрав гроші. Машина в’їхала на згасаючу Трьохсвятительську, заполонену довгою огорожею, що розрослася навколо новозбудованого Михайлівського монастиря, який загородив колись відкритий з усіх боків парк.

– Тут, – загальмувала машину Дарина біля старого особняка, що прилягав до виштукатуреної монастирської огорожі й напевно близько знався ще з попереднім, – дев’ятсотлітнім Михайлівським. – Почекайте нас, ми недовго, – про всяк випадок збрехала вона й гордо похвалилася: – За мною, я тут кожну діру знаю!

Катя неприховано скривилась і сунула таксистові сто гривень:

– Дочекайтесь у будь-якому разі.

Йдучи за помахом Дарининої руки, трійця пірнула в якусь незрозумілу хвіртку і, пройшовши неправильний трикутник двору, утвореного трьома четвертинами будинків, вильнула у вузьку кам’яну щілину між стінами.

– Прошу, – запросила їх Дарина, зробивши крок у сіро-молочні сутінки парку. – Ох і добре тут!

– «…на терасах кращого місця у світі – Володимирської гірки!» – закінчила цитатою Ковальова.

– Булгаков? – вгадала з інтонації Чуб. (За всієї її пошани, розумницю занадто вже зашкалювало на обожнюваному «Майстрові».) Утім, зараз вона була солідарна з ними. – «Вот стою на горке, на Владимирской. Ширь вовсю – не вымчать и перу!»[7] – гордо гримнула вона іншим класиком і грянула вголос: – «й-о-хо-хо, ще й пляшечка рому!»

День був наполовину розбавлений ніччю, що потроху спадала на землю, і суботні кияни ще ніжилися на літніх лавах і висіли на низькій огорожі, вдивляючись у «приголомшливий за красою краєвид». А в овальній альтанці над обривом уже цілувалися якісь двоє закоханих, що на смерть прилипли одне до одного, і Дарина романтично засопіла, згадавши, як колись, на першому курсі училища, цілувалася зі своєю тодішньою Великою любов’ю на цій самій лаві, під металевим мереживом даху.

Від альтанки в сіро-мереживному капелюсі дорога збігала крутим півколом