Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

й рідину. Отже, при раціональному харчуванні йому ні з чого буде жити. Їсти й пити понад міру — означає перетворити власне тіло на інкубатор для багатозвіра, темну клоаку для розведення мультибестії, яку багато хто з нас просто-таки плекає з пристрастю безнадійних наркоманів…

— Такого послухаєш, то з голоду помреш! — прошепотіла Леона.

— В нього самого лишилася тільки третина шлунка, він уже давно дотримує суворої дієти, — промовила Карла. — Тому й проповідує таке!

— Подивись на сестру Тугачкову з хірургії: тільки-но вона нахилила голову, як з-під хусточки виліз добре насотаний бурий вузол БЗУ.

— Тим-то Тугачкова й переконувала мене сьогодні вранці, ніби запинається хусточкою через протяги!

— Лише головний лікар та обидва асистенти не мають жодних слідів багатозвіра.

— Ще б пак, вони ж найзапопадливіші біляки, як, до речі, майже всі лікарі хірургії й гінекології.

— Та й на багатьох лікарках нічого не помітно.

Ти зверни увагу, як дехто з них блищить.

— Ну то й що?

— Бо вони хитрющі, натираються формаліновим кремом, який не дає БЗУ розростатися. Однак він зосереджується у ненатертих місцях, розбухаючи ще більше.

— Треба вживати переважно овочі й плоди, найменш гострі приправи, й ніякого тютюну чи алкоголю! Треба ретельно дотримувати особистої гігієни, якнайдовше перебувати на холодному повітрі, якого, з огляду на ТСЗ, маємо вдома вдосталь. Використаймо його, таким чином, для загартування! — волав головний лікар до неуважних слухачів, котрі під час його лекції потихеньку читали, розв’язували кросворди, креслили в блокнотах усілякі дурниці, пошепки обмінювалися плітками, як це завжди буває на зборах. — Методика лікування опромінюванням лише розробляється, але чудові наслідки дає спортивний масаж. У крайньому випадку допомагає биття хворих долонею або мокрим рушником. Декому це, очевидно, нагадує середньовічні варварські тортури… Нехай так, але, безперечно, це ще досить прийнятна ціна за те, аби лікар мав моральне право постати перед своїм пацієнтом. Головним фактором залишається самодисципліна й сильна воля, всі ми, й передусім охоронці здоров’я, мусимо створити в суспільстві моральну атмосферу, не сприйнятну для будь-яких проявів слабкодухості!.. Дякую за увагу, взавтра о десятій ранку ми знову зустрінемося на лекції професора Яніка, присвяченій моральним передумовам боротьби проти БЗУ.

Слухачі в білих халатах полегшено підвелися з крісел, поспішаючи до своїх пацієнтів (а багато хто й до другого сніданку).

— Я вже думала, здохну з голоду! — вийшовши за двері, крикнула Карла з набитим ротом, а Леона тим часом хутко влила в себе другий кухоль води з малиновим сиропом.

— Ось так і наберу ще зо три кілограми, а Станіслав буде незадоволений, — зітхнула вона потім.

— То навіщо ж ти обпиваєшся й псуєш тіло? — посміхнулася Карла.

— Коли б хоч трохи «м’ясця», — з тугою промовила Леона.

— Аби ти не сумнівалася, що я справжня подруга, давай їстимемо разом, — запропонувала Карла, діставши з сумки чорну каструльку з бурим пудинговим тістом; потім набрала ложку собі, а ложку — Леоні. — Така порція «м’ясця» коштує щонайменше п’ять літрів пива з ромом.

— Де ти його дістала? — поцікавилась Леона, смакуючи пухке буре «м’ясце».

— Сама вдома зварила.

— Напиши рецепт.

— Він такий простий, що нема чого записувати.

— Ну, то скажи швидше!

— Значить так, береш трохи того бежевого мазутового порошку…

— А де ж його дістати?

— Хлопці привозять із заміських шахт, але його вдосталь у кожній зараженій квартирі.

— Скільки треба рідини?

— Приблизно склянку, як для рису. Заливаєш порошок молоком, кладеш ложку соди, приварюєш. Потім додаєш п’ятдесят грамів дріжджів, прикриваєш кришкою чи теплим рушником, найголовніше — тримати його постійно в теплі! А за годину матимеш чудовий пудинг. Екстра, правда ж?

— Вищий сорт, але замало, — сказала Леона, коли вони з Карлою виїли все, навіть повишкрібавши каструльку.

— Не хвилюйся, в мене є ще порошок, — вишкірилася Карла й замахала рукою, в якій була пляшечка від таблеток із сухим бурим порошком.

— Цього я трохи побоююсь… Він скажений, як чорт…

— Треба вживати потроху! — Карла висипала на долоню пучку порошку, обережно злизала. — Він як вогонь, слід добре запивати.

— Його ти теж сама приготувала?

— З цим простіше. Береш свіже «м’ясце», розтираєш на порох і підігріваєш у духовці. Тільки-но почервоніє — готовий порошок.

— А як він діє?

— Як і «м’ясце», тільки миттєво.

— Даси мені трошки покуштувати? Тільки трішечки… — попросила Леона і з цікавістю лизнула рудого порошку.

— А тепер напийся досхочу, — порадила Карла, — бо порошок скажений.

— Я вже починаю відчувати його…

Леона напилась і заплющила очі. Як добре, подумала вона! Забуваються неприємності, заспокоюються нерви… Разом з тим хочеться бігати, стрибати, гратися, вовтузитись. Шкода, що у відділенні самі жінки… Леона відчувала штрикання гарячих голочок у всьому тілі. На кожного воно діє по-різному: Карла відразу ж почала хрумкати розмочені сухарі, її внутрішній звір ненажерливий, як добряча корова, а мій — справжнісінький леопард. До кінця чергування лишалася всього годинка. Я тинялася відділенням, а коли приїхав шофер швидкої допомоги, так ущипнула його в ліфті, що він мало не заревів.

Пополудні після роботи я зателефонувала Еді до ПЧХП й зізналася, що не витримаю без нього.

— Але в мене саме важлива нарада, — промимрив він у трубку.

— Я думала, що розмовляю з начальником і справжнім чоловіком, але, очевидно, помилково натрапила на нікчемного службовця. Вибачай, що потурбувала, більше не заважатиму!

— Не мели дурниць… Я вже їду.

Зустрілися ми, як завжди, біля телефонної будки за лікарнею, я вскочила в машину, й ми погнали прямісінько до нашого будинку,