Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

— До завтра? А чого так терміново?

— Я мушу купити ці квитки. Допоможеш мені?

— Ти витрачала, я думала, що вони твої.

— Ти ж мене знаєш, у мене ніколи немає грошей.

— Їдь до «Променаду», ти вже знаєш, як це робиться. Вечір або два — і все повернеш, — безжально каже Агнешка.

— Але я не хочу… — ледь чутно шепоче Клаудія.

— До всього ти ще й вештаєшся із цими… «Мені треба йти почитати»! Ти що, з дуба впала? Маєш виконувати мої накази. Мої й лише мої. Зрозуміла?!

— Дай спокій, Агнешко. Зглянься… — Клаудія ще намагається безуспішно домовитися, але вона знає, давно знає, що ця забава перестала бути забавою.

— Ти кров’ю підписала! — долинають до неї вже здалеку ці дурниці.

Додому вона не повертається. Ще зарано. Мати зараз причепиться. До школи теж немає чого потикатися. Найпростіше поїхати до центру. Ніяково самій, але краще вже це, ніж материні нарікання й чергова брехня, що уроки знову скасували.

Крім того, вона вперше розуміє, що розважаючись з Агнешкою, наробила купу дурниць і тепер не знає, як із цього виплутатися. Те, що після чотирьох банок пива здається класною забавою, на тверезу голову виявляється кошмарною пасткою. Агнешка із грішми не допоможе й не зглянеться через ту іншу справу. Клаудія пам’ятає, як кільком зацькованим нею дівчатам довелося змінити школу. Сама Агнешка незлецьки розважилася. Тепер видно, що для Агнешки винятків не буває.

Клаудія почувається останньою нікчемою.

Наступного дня перед сніданком він тихенько вислизнув надвір і подався прямісінько до Забороненого Місця. Заборонене Місце було частиною саду біля вузької щілини в паркані. Батьки завжди застерігали його від цього місця. Зрештою, Петрусь ніколи ним особливо не цікавився. Зазвичай у нього було стільки різних занять, що малий не звертав уваги на нецікаві колючі кущі, де можна було поранитися або роздерти одяг.

Аж до вчорашнього дня.

Пригадавши собі про зарослі, хлопчик вирішив заховатися між густими, порослими дрібним листям гілками. І лише тоді спокійно заснув. Рано-вранці Петрусь прокинувся із думкою про захопливу пригоду, яку він запланував до найменших подробиць.

Ховатиметься доти, доки батьки не пообіцяють йому, що він ніколи-преніколи не повернеться до школи. Петрусь не подумав, як він їх переконає. Поки що найважливіше було заплутати сліди. Зайняті домашніми справами батьки не затримали малого у дверях. Ніхто його не зупинив, і схвильований Петрусь, наперед смакуючи пригоду, попрямував до Забороненого Місця. Протискаючись своїм худеньким тілом між кущем і парканом, він почув по той бік, що хтось тихенько стогне й кличе його.

Спершу він трохи перелякався, але голос не був сердитим, радше… Петрусь не знав, як назвати це почуття, бо ніколи не зазнав смутку. Зацікавлений, він розгорнув гілки. Кущ нізащо не хотів пропускати хлопчика на той бік, тому малий насилу протиснувся у вузьку щілину між штахетами й опинився у здичавілому саду, який оточував напівзруйнований будинок.

— Такий собі «Таємничий сад», — сухо мовила Агата. — Виходиш за паркан і потрапляєш до іншого світу. Іноді й у житті таке трапляється. Зі мною вже таке було. Одного дня ми з матір’ю переїхали сюди. Ой леле, вона аж пищала від захоплення. «Ах, як тут гарно, Вальді! Це справжній рай на землі!» Бла-бла-бла. Ти теж здивуєшся, коли прокинешся. Здається, ви десь на Волі мешкали, а тут раптом Анин. Шок, правда? Цікаво, чи пам’ятаєш ти щось до нещасного випадку? Класно було б усе забути. Заснути й прокинутися кимсь іншим. Почати все спочатку. Та як зробити, щоб інші теж забули? Проте ні, прокидаєшся й бачиш, що це знову твоє життя, те саме, від якого хотілося втекти. Це той кошмар, який триває щоденно від самого ранку. Їм здається, що ти повинна посміхатися. Так, наче того, що ти ходиш до гімназії, цілком достатньо! «Чому вона така похмура?! Уся в чорному, убралася, наче на похорон!» Я похмура. Мабуть, у мене є свої причини. Чому всі довкола постійно шкіряться? Мене від цього нудить.

Жодна із двох справ, які Агнешка доручила залагодити Клаудії, не була легкою, але обидві вдалося відстрочити за допомогою звичайної пачки паперових носовичків. Принаймні для початку, щоб виграти час і подумати. Зовсім нескладно вдати, наче ти застудилася. Один-єдиний телефонний дзвінок до школи — і грип готовий. Можна спокійно залишитися вдома.

Нині знову була її черга читати Магді, але ж вона не може заразити її нежитем! Це було б злісне порушення засад! Агата, на диво, зовсім не розсердилася, мовляв, добре, звичайно. Невже це та Агата, яка три дні тому лютувала й верещала? І раптом усе гаразд?

«Добре, ми все залагодимо». Вони так легко погоджуються? Жодних докорів? Жодного скандалу? Але вона про це більше не думала. У неї були інші проблеми.

А Марцін? Вона щось вигадає. Може, це справді хлопець не для неї? От тільки — що Агнешка може про це знати?

— Я прийшов довідатися, як ти, — сказав Марцін.

Простягнув руку з пакетиком цукерок «M&Ms». Таких, які Клаудія любила найдужче.

— А як я повинна себе почувати? — сухо запитала вона.

— Не знаю. Прийдеш завтра до школи?

— Мабуть, а втім, не знаю, — відповіла Клаудія.

Краще вже йому сказати. Зізнатися в усьому, викинути із себе все те, що сталося. Вразити його, виплакатися й згодом забути про все, що було. Може, він щось вигадає?

І все-таки Клаудія не могла наважитися. Не хотіла, щоб увесь тягар ліг на нього. Вона дасть собі раду сама. Обоє стояли у дверях, дівчина з ніжністю дивилася на нього. А Марцін продовжував тримати в руках свої цукерки й дивився на неї поглядом відданої, наївної дитини. Вона ніколи не думала, що так до нього звикне. Що їй бракуватиме Марціна. Що цей хлопець із дитинним