Наталя Чибісова - Елізіум

Ліза зрозуміла: він не зрадить її. Пробачить їй. Цю витівку.

Адже вона

не збиралася

нічого

з ним

робити.

Прагнула радості, їсти полуниці.

Ні.

Краще…

Суниці

з чужих долонь.

Це…

був…

спосіб.

Порадіти.

Вони знову сиділи по різні боки величезного шкіряного дивана й дивилися одне на одного. Нарешті Ліза потупила очі й удала, що розглядає оббивку. Вона не знала, як поводитися далі. Наче чорний кіт між ними пробіг. Вони більше не могли наблизитися одне до одного.

Фактично він виконав поставлене перед ним завдання, але вона щось змінила. Він не міг залишити її на самоті, хоча мусив би покласти всьому край. Він уперше почувався незатишно на цьому дивані, наче з лікаря перетворився на пацієнта.

Раптом Ліза перервала тривалу паузу, підвела очі й, як у день їхньої зустрічі, не відриваючи погляду, простягнула йому руку через увесь диван.

Її долоня висіла в повітрі, аж поки він не зважився стиснути її в своїй.

Так вони сиділи, не розмикаючи обіймів пальців, що передавали один одному тепло та любов. Енергія, перетікаючи крізь два тіла, з’єднала їх, коло замкнулося. І не було в цьому нічого ані людського, ані нелюдського.

Коли Ерік поїхав, Ліза попрямувала до бібліотеки. Світлі думки не йшли з її голови.

Чому?

Чому мусить вона катуватися над розтлумачуванням дурних загадок?

Чому їй не пояснили всього одразу?

Це ж їм потрібно.

Це потрібно йому — Ворону.

Нехай сам і розгадує.

Ні.

Це потрібно їй.

А також їм.

Вона розкрила нотатник і переглянула записи.

Поле

Схід. Південь. Захід. Північ.

Місто

Північ. Схід. Південь. Захід.

Цвинтар

Захід. Схід. Південь. Північ.

Нічого не виходить.

Щось знову не так.

Ліза стала у центр кімнати.

Уявила лінію і розкинула руки.

Це ж не лінія!

Це — хрест.

Чотири.

Вона взяла до рук нотатника і виправила схему.

Схід, Південь.

Захід. Північ.

Північ. Схід.

Південь. Захід.

Захід. Схід.

Південь. Північ.

Бракує четвертої комбінації. Якою вона має бути?

Ерік. Щось говорив про шлях. Говорив, треба рухатися вперед. «Не важливо, крізь яку сторону світу ти виходиш нагору, це лише у якийсь спосіб забарвлює твій шлях».

Шлях! Ну, звісно ж. Це — шлях. Ні. Не простий шлях. Лабіринт! Це лабіринт! От як просто. Вони ще цитували під час першої зустрічі вірш, там згадувався міф про лабіринт. Все виходить. Тепер треба зрозуміти, за яким принципом вибудувана ця система.

Як же вона працює? Шлях. Це — схема шляху. Має бути якась закономірність. Вона ще раз роздивилася малюнок. Звичайно, деякі закономірності вона помітила, але жодна з них ні про що їй не говорила. Вона все ще не розуміла у якій спосіб схема відображає шлях. Той шлях, який вона мусить здолати. Існував ще й елемент, якого бракувало — Дім. Ліза замислилась.

Ні, це не пересічний лабіринт.

Це лабіринт, складений з чотирьох частин, з чотирьох… лабіринтів.

Лабіринт — поле.

Лабіринт — місто.

Лабіринт — цвинтар.

Лабіринт — дім.

Лабіринти з їхнім рухом. Поле — рух угору. Місто — угору. Цвинтар — рух униз. Дім — також униз. Дім з рухом униз. Що це?

Сходи вниз.

Дім.

Підземелля!

Ну, звісно ж! У цього домі має бути підземелля. Підземелля, де ховається його темна душа. Підземелля, де все відбувається. Дім, що зісковзує у безодню. От що його нахилило. Ось де вихід.

Вихід?

Вихід.

Вихід і вхід.

Вихід — там, де вхід.

Кожен лабіринт має вхід і вихід. Вона знову подивилася на листок. Боже… як просто. Це ж так просто. Перша сторона світу, що вимовляється, — вхід, четверта — вихід, крізь дві інші вона просто проходить — це коридори. Ліза намалювала стрілки і обвела у кожній комбінації першу та четверту сторони світу.

Перший лабіринт: вхід на Сході, вихід — на Півночі.

Другий лабіринт: вхід на Півночі, вихід на Заході.

Третій лабіринт: вхід — Захід, вихід — знову Північ.

Отже, вона дещо вже знає про четвертий лабіринт. Вихід — там, де вхід. Отже, вихід, він же вихід з четвертого і останнього лабіринту, на Сході (там, де був вхід до першого лабіринту), а вхід на Півночі. Залишається розмістити у правильній послідовності проміжні елементи — Південь і Захід.

Тієї ночі Ліза вперше помітила місяць.

Наближалася ніч повні, і місяць, що дедалі округлювався, нахабно зазирав у вікно.