Геза Гардоні - Зірки Егера

троє сидять за довгим нефарбованим дубовим столом. Навпроти них сидить піп Габор, схилившись над товстою книгою, оправленою телячою шкірою. Зліва — вікно з округлими свинцевими рамами. Сонце заглядає в кімнату крізь шибки і щедро осяває своїм промінням край столу. На стіні кімнати висять дві великі карти світу. На одній з них зображено Угорщину, на другій — три частини світу. Тоді вчені ще не позначали землю, відкриту Колумбом, ще тільки рознеслася чутка, що португальці відкрили невідому досі частину світу. Але чи то правда, чи ні — ніхто не знав. Про Австралію ще й гадки не було.

На карті Угорщини фортеці зображались у вигляді наметів, а ліси — у вигляді розкиданих дерев. То були гарні карти. В них легко розбирався і той, хто не вмів читати. А в ті часи навіть серед панів з родовими гербами було чимало таких, хто не вмів ні читати, ні писати. Та й навіщо? Якщо треба щось написати, то для цього є писарі, а якщо прийде лист, то хай і прочитають панам. Панотець підвів голову і промовив:

— З сьогоднішнього дня ми покінчили з синтаксисом, географією, історією, ботанікою, вивчатимемо тільки турецьку й німецьку мови, а з хімії обмежимось тільки тим, що необхідно знати для виготовлення пороху.

Янчі Терек вмочив гусяче перо в каламар.

— Вчителю, навіщо марнувати час на турецьку мову? Адже ми зможемо спілкуватися з будь-яким невільником-турком. А з німцями мій тато порвав стосунки.

Десятирічний Фері, відкинувши помахом голови каштанове волосся, що спадало йому на плечі, додав:

— Навіщо нам ота хімія? В мого тата стільки того рушничного пороху, що його вистачить на все життя!

— Постривай, паничу,— відповів піп, усміхнувшись,— ти ж іще й читати не вмієш як слід. Ще тільки вчора ти замість Ціцерон прочитав Кікерон.

На порозі кімнати раптом з'явилася ставна постать Балінта Терека. На ньому був синій оксамитовий доломан, відказаний йому в передсмертну годину королем Яношем, за поясом — легенька крива шабля, яку він носив тільки з нагоди свята або якихось інших урочистих подій.

— До нас прибули гості,— звернувся він до священика.— Перевдягніться, хлопці, й вийдіть у двір.

Він погладив малого Фері по голівці й вийшов з кімнати.

На подвір'ї стояв великий віденський кований ридван. Біля нього порався німець із своїм слугою. Вони діставали з ридвана блискучі обладунки, передавали їх невільникам-туркам, а ті розвішували їх на кілках.

Біля ридвана, оточивши пана Балінта, стояло четверо вельмож. До них підвели хлопчиків. Один з вельмож, невисокий, смуглявий юнак з кирпатим носом і палаючими очима, підняв Ференца Терека над головою і поцілував його.

— Ти пам'ятаєш, хто я такий?

— Дядько Міклош,— відповів хлопчик.

— А як моє прізвище?

Ферко замислено дивився на м'яку чорну борідку дядька Міклоша.

Замість Ферка відповів Янош.

— Зіріні.

— Не Зіріні,— поправив його тато,— а Зріні[27].

Все це було давним-давно і тільки у сні сниться іноді. Але у сні повторюється так само, як було наяву.

І далі Гергей бачить усе, що відбувалося того дня.

Коли шість металевих нагрудників розвісили на кілках, вельможі подіставали свої рушниці і вистрілили в лати. Один нагрудник куля пробила. Його повернули назад віденському зброяреві. Решту, що тільки вгнулися від пострілів, угорські пани купили й розділили між собою.

Тим часом споночіло. Настав час вечеряти. З одного боку стола на чільному місці сіла дружина Терека, а з другого — пан Балінт. За вечерею гості розпитували хлопчиків, що ті вже встигли вивчити. Особливо багато запитань було з біблії і катехізису. Балінт Терек лагідно усміхався, слухаючи благочестиві запитання, потім хитнув головою:

— Невже ви гадаєте, що мої сини вивчають один катехізис? Ану, розкажи, Янчі, як треба виливати гармату?

— А якої ваги, таточку?

— На тисячу фунтів, хай йому чорт!

— Для відливки гармати в тисячу фунтів,— підвівшись, почав хлопчик,— потрібно дев'ятсот фунтів міді й сто фунтів свинцю, але при потребі гармату можна вилити і з дзвонів, тоді свинцю треба половину. Коли матеріал готовий, викопується глибока яма, завбільшки в контур гармати, яку ми збираємось вилити. Насамперед виготовляємо стрижень з в'язкої і чистої глини. Глину попередньо змішуємо з клоччям і в цю суміш встромляємо залізну палицю.

— Навіщо там залізна палиця? — запитав пан Балінт.

— Щоб довкола цього стрижня трималася глина, бо інакше вона відпаде або стрижень покривиться.

Дивлячись на батька розумними оченятами, Янчі вів далі:

— Глину треба замішати круто, додаючи клоччя по потребі. Іноді глину доводиться місити два дні. Коли все готове, глиняний стрижень кладемо на дно ями по центру, щоб він стояв рівно. Далі в такий же спосіб