Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Альпи. Вони є природним бар’єром, що перетинає деревам шлях для втечі. Щоб подолати ці гори, їм треба було селитися на великих висотах, а потім знову спуститися донизу. Проте верхогір’я навіть у теплі пори року надто холодне, тому життя багатьох видів дерев обірвалося на горішній межі лісу. Великолисткові буки тепер ростуть тільки в східній частині Північної Америки. Тамтешні нащадки змогли вижити, бо на цьому континенті немає жодних поперечних гір, що перетяли б шлях зі сходу на захід. Дерева змогли без перешкод просунутися на південь, а після льодовикового періоду знову поширитися на північ.

Нашим європейським букам разом з деякими іншими видами дерев вдалось обійти Альпи й на захищених територіях дожити аж до нинішнього теплого періоду. Ці відносно поодинокі види в останні тисячоліття могли вільно обирати собі шлях, і як тоді, так і тепер вони беруть курс на північ. Складається враження, наче вони йдуть за розталим льодом. Щойно потепліло, пророслі сіянці знову здобули шанс стати дорослими деревами й розсипали нове насіння, яке кілометр за кілометром посувалося в північному напрямку. До речі, середня швидкість такої подорожі становить чотириста метрів за рік. Буки європейські в цьому сенсі особливо повільні. Порівняно з насінням дубів, майбутнє потомство буків воронові переносять не так аж часто, крім того, інші види здатні самостійно поширюватися за допомогою вітру, тож колонізують вільні території ще швидше. Коли добродушний бук європейський приблизно чотири тисячі років тому повернувся, то ліс уже освоїли дуби та ліщини. Це не стало проблемою для бука, адже він завжди застосовує вже відому вам стратегію. Він витримує набагато густішу тінь, аніж інші дерева, а тому без жодних проблем проростає біля їхнього підніжжя. Тієї невеликої кількості залишкового світла, що його дуби і ліщини пропускали до землі, вистачає маленьким завойовникам, щоб безперервно рости вгору й одного дня прорвати крону своїх конкурентів. Сталося неминуче: буки переросли давніші види дерев і відібрали в них світло для життя. На сьогодні цей безжалісний тріумфальний похід на північ сягнув південної частини Швеції, але ще й дотепер не завершений. Чи то пак був би не завершений, якби не втрутилася людина. З приходом буків наші предки почали інтенсивно змінювати екосистему лісу. Вони викорчували всі дерева навколо населених пунктів, щоб створити місце для сільськогосподарських угідь. Для худоби залишали лисими інші території, але оскільки й цього місця не вистачало, то корів і свиней просто заганяли в ліс. Для буків це було катастрофою, тому що їхнє потомство упродовж століть перебуває коло землі, перше ніж йому дають змогу вирости. За цей час його беззахисні верхівкові бруньки віддано на поталу рослиноїдним. Попервах за кількістю ссавців було неймовірно мало, тому що ліс не давав їм достатньо харчів. А тому, перш аніж у полі зору з’явилася людина, буки мали дуже добру нагоду спокійно вирости, не відчувши на своїх стовбурах звірячих ікл. А відтак до лісу почали постійно зазирати пастухи з чередами голодної худоби, що жадібно накидалася на смачні бруньки. У насадженнях, які суттєво прорідило вирубування лісів, пробили собі шлях інші види дерев, які раніше постійно програвали букам. Це все неабияк загальмувало післяльодовикову мандрівку буків, тому деякі території вони не освоїли і до тепер. В останні століття додалося ще й полювання, що парадоксальним чином суттєво збільшило поголів’я оленів, кабанів і сарн. Мисливці передусім зацікавлені в примноженні кількості самців-рогоносців, а тому постійно їх підгодовують. Як наслідок, тих зараз у п’ятдесят разів більше, ніж було б за природних умов. Нині на німецькомовному просторі ледь чи не найбільша густота рослиноїдних у світі, тому маленьким букам іще ніколи не було так сутужно, як тепер. Також і лісове господарство обмежує їхнє поширення. Наприклад, у Південній Швеції ростуть як не плантації смерек, то сосен — там, де взагалі-то мав би мешкати бук. Якщо не брати до уваги поодинокі екземпляри, то там практично немає буків. Але вони стоять напоготові. Тільки-но людина перестане пхати до них свого носа, як вони знову продовжать власну мандрівку на північ.

Найповільнішим мандрівником є біла ялиця, наш єдиний місцевий вид ялиць. Своєю назвою вона завдячує світло-сірій корі, за якою її можна добре відрізнити від смерек (у них червоно-коричнева кора). Як і більшість видів дерев, біла ялиця перечекала льодовиковий період у Південній Європі, напевно, в Італії, Балканських країнах та Іспанії{49}. Звідти вона помандрувала вслід за іншими деревами, щоправда, тільки зі швидкістю триста метрів на рік. Смереки та сосни випередили її, бо їхнє насіння суттєво легше й може краще літати. Навіть бук з його важкими горішками завдяки сойкам був прудкішим. Очевидно, біла ялиця обрала хибну стратегію, тому що попри невеличке вітрило її зернятка не здатні добре літати, а поширюватися за допомогою птахів їм не дозволяє мала величина. Хоча й існують види, що живляться насінням ялиць, проте це не дає хвойним деревам фактично ніякої користі. Наприклад, горіхівка (котра, до речі, радше спеціалізується на насінні сосни кедрової європейської) хоч і збирає насіння ялиць і зберігає їх у сховках, але, на відміну від сойок, що ховають букові горішки та жолуді будь-де в землі, складає свої запаси в захищених, сухих місцях. І навіть якщо вона там щось забуде, то через брак води зернята не проростуть. Тому білим ялицям ведеться тяжко. Якщо більшість наших місцевих видів дерев уже мандрують Скандинавією, то біла ялиця тільки добралася до Гарцу. Проте хіба для дерев запізнення на кілька сотень років відіграє якусь роль? Зрештою, ялиці витримують найнепроникнішу тінь і здатні рости навіть під кронами буків. Таким чином вони поступово потрапляють також і в наявні старі ліси й коли-небудь можуть стати могутніми деревами. Їхньою ахілессовою п’ятою є те, що вони смакують сарнам та оленям, які вмить зупиняють подальше поширення, бо в багатьох місцях поїдають усе потомство ялиць.

А власне чому бук у Центральній Європі настільки добре витримує конкуренцію? Або ж поставмо запитання інакше: якщо він аж так добре може пробиватися крізь усі інші види, то чому його немає у цілому світі? Відповідь проста. Сила буків виявляється тільки за актуальних кліматичних умов, на які впливає відносна близькість до Атлантичного океану. Якщо не брати до уваги гір (де буки на значній висоті не поширені), то температури тут дуже збалансовані. На зміну прохолодному літу приходить лагідна зима, кількість опадів