Раїса Петрівна Іванченко - Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

загонами великий сполонізований магнат Ярема Вишневецький. Він тривалий час тримав оборону під містом Збаражем. Цей пан із надзвичайною жорстокістю придушував повстання селян на Лівобережжі і на Волині, кидав у колодязі жінок і немовлят, спалював у церквах жителів сіл і містечок, виколював очі лірникам і бандуристам за те, що вони розносили заклики й відозви Хмельницького по Україні. Цей магнат у часи обрання польського короля претендував на польську корону, бо його давній український рід був пов’язаний з чернігівською династичною лінією великих князів литовських — Корибутів. Через те до свого прізвища — Вишневецький дописував ще одне: Корибут. Але цей честолюбний і жорстокий велеможець був для пихатих польських панів “руською кісткою”, хоч і обросла вона “польським м’ясом”. До нього ставились презирливо, як до людини низького походження, як і до тих русько–українських панів, які хоч вірно служили новій польській вітчизні, хоч і ставали фанатичними католиками, але не були поляками, були українцями–русинами по крові. Тож і вся жорстокість “лютого Яреми” і його таланти не допомогли: польські пани обрали королем брата Владислава IV — Яна ІІ Казимира.

Під Збаражем Вишневецький був оточений повстанськими загонами і козаками. Новий король з армією рушив до Зборова, неподалік від Збаража, і не пішов на допомогу Вишневецькому. Хмельницький перекидає частину своїх військ від Збаража до Зборова, сюди приходять нові загони козаків і селян, приходять і давні союзники — кримські татари, яких очолює на цей раз сам хан Іслам–Гірей III. Хан був невдоволений тим, що Польща давно вже не сплачувала “упоминок” — данини. У Кримському ханстві був голод, і кримці сподівались участю в цій боротьбі поліпшити свої справи.

Розпочалася Зборівська битва. Початок її приносив успіх козакам. Представники відомих польських родів, яких забрав із собою король, боялися виходити в бій і ховалися попід возами. Король бігав по табору, виганяв їх звідти батогом, посилав у битву. Ян ІІ Казимир наказав перейти убрід річку Стрипу. У цей момент козаки й татари напали на польських воїнів. У тил ударив Іван Богун. Козаки відрізали короля від його війська. Ось–ось він мав потрапити в полон. І саме в цей момент почувся наказ припинити бій. Козаки піднімали шапки на шаблях — за козацьким звичаєм це означало, що потрібно зупинити бій.

Деякі історики, зокрема М. Костомаров, припускають, що в цей момент король уже фактично був бранцем козаків. Чому ж був зупинений бій? Дехто небезпідставно припускає, що гетьман, який сприяв обранню цього короля, сподівався, що той буде йому вдячний і допоможе українській козацькій старшині здобути привілеї, права, урівняти свій стан з польським привілейованим класом. А можливо, щось інше було причиною такого несподіваного наказу. Кримський хан Іслам–Гірей III увійшов у таємні переговори з польською стороною, йому пообіцяли дати великий відкуп, і він відійшов зі своїх позицій, відвів свої війська. Ординці оголили фронт. Щоб не потрапити у пастку, було оголошено про негайне припинення бою.

Хмельницький, отже, припинив битву та з’явився в наметі короля Яна–Казимира, як оповідає свідок тих подій французький інженер П’єр Шевальє. Він був розпалений боєм, радісний і збуджений, виблискував очима. Певно, сподівався, що переговори будуть на його користь. Але раптом він побачив, що поряд із королем сидить Іслам–Гірей. Хмельницький остаточно збагнув, що його знову кримці зрадили.

Зрештою було укладено угоду, яка пізніше була названа Зборівською. За цією угодою козацька адміністрація діставала під своє управління три воєводства: Київське (Руське), Чернігівське і Брацлавське. Кількість реєстрових козаків сягала 40 тисяч, хоча в армії Хмельницького, в якій було більше 100 тисяч осіб, кожен воїн вважав себе козаком. Сорокатисячний реєстр — це було надто мало для повстанців. За цією угодою польський сейм мав розглянути питання про католицьку та уніатську церкви, урівняти з ними православну. Але Зборівська угода надавала право повернення у свої маєтки польським панам і шляхті. Польські феодали, отже, знову діставали право на селян, які тепер покозачились і вважали себе вільними від панщини та різних поборів і повинностей.

Звичайно ж, Зборівська угода не могла задовольнити ні Польщу, ані Україну. Коли польське панство стало повертатись на свої землі, воно й козаків примушувало виконувати панщину. Пани прагнули якнайшвидше відшкодувати збитки, яких завдало їм повстання.

Проте Зборівський мир дав можливість українському керівництву — гетьманові й генеральній старшині — зміцнити зовнішнє і внутрішнє становище України. Фактично Зборівська угода була першим юридичним визнанням козацько–гетьманської держави польським урядом, хай і з певними обмеженнями.

Розуміючи, що Україна мусить продовжувати боротьбу з великою і сильною Польською державою, Хмельницький докладає зусиль, щоб посилити власні збройні сили, сформувати й добре спорядити загони.

У ході визвольної боротьби в Україні склалась нова козацька адміністрація, яка й виконувала всі накази гетьманського уряду, сформувалася регулярна армія, створювали й діяли нові закони. Виникла нова система державного управління. Таким чином, утверджується самобутня українська державність.

Повсюдно повстанці руйнували польсько–панське управління. Виросла нова система адміністративного поділу. Раніше територія України була поділена на воєводства. Тепер же вона ділилася на нові адміністративні територіальні округи, які називалися полками. А полки ділилися в свою чергу на сотні. На чолі полків стояла полкова старшина: полковник, писар, суддя, осавул, обозний тощо. Всі вони обирались козацькою радою відкрито. Так само формувалась і сотенна старшина. З території полку формувалася на добровільних засадах військова одиниця — полк — при повному спорядженні. Це були коні, вози, фураж, порох, зброя, одяг тощо. З території сотень формувались складові частини полку — сотні, що також мусили мати повне спорядження. На кінець визвольної війни в Україні існувало до 20 полків, кількість української армії досягала до 100–120 тис. осіб. На той час це була величезна сила. В мирні часи ця армія зменшувалась.

У цей же період сформувалась і вища керівна управлінська верхівка — уряд гетьманської України. На чолі його стояв гетьман із генеральною старшиною. Це були генеральний писар, генеральний обозний, генеральний осавул тощо. Ще було два своєрідних чини — бунчужний та