Мор Йокаї - Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

Я по-різному пробував, але нічого не виходило. Тоді Ахав вихопив його з моїх рук, але в нього так само нічого не вийшло. Він поклав глека до срібної чаші і розрубав його мечем, після чого пійло вилилось в чашу.

Тоді Вірсавія і Тамара (знамениті Біблейні господині) накидали туди фіги, родзинки та апельсинові шкірки, а Даліла підпалила це крампампулі[45] восковою свічкою. Все інше світло загасили.

Винний спирт горів і палав. На чолі стола засідав Навуходоносор, котрий опустив у чашу кропило для святої води, і заходився розливати палаюче пійло по кубках, що вишикувались навколо нього. Кожен підносив пекельний напій до вуст.

Жахлива картина: чотирирогий цар, що розливає вогонь, страшнючі покручі, що сьорбають той вогонь, посередині зелено-блакитне полум'я, в котрому відбивались такого ж кольору обличчя — все це перевершувало будь-який бачений до цього танець смерті. Сама цариця Савська виблискувала таким зеленим відтінком, наче проклята оголена душа. На її обличчі, вустах ніякого рум'янцю, тільки блиск чорних очей показував, що вона жива. Все навколо заливалось страшними прокльонами та блюзнірством. Вогонь до писка, вогонь із писка.

Я хотів врятуватись з пекельного синедріону. Тепер я був певен, що мені це не сниться. Я вирішив тікати.

Якщо це чорти, то якісь вони тупуваті, раз дали такому нещастю, як я, обвести себе навколо пальця. Адже якщо всі вони вип'ють чудо-напій, який приготували для мене, то спатимуть, і невідомо хто проведе завтра церемонію воскресіння.

Я тихесенько покинув гріховну залу ідолопоклоніння і подумав про себе: «Якщо ці людські створіння (а вони однозначно люди) потрапили сюди через двері крипти, отже з крипти якісь катакомби мають виводити на вулицю, де через потаємні двері ці монстри у жіночій подобі сюди і потрапляють. Я б міг втекти звідси тим самим шляхом.

Я взяв ліхтар, спустився до крипти і, йдучи довгим коридором поміж гробниць лицарів ордена, помітив, що на могилі лицаря на ім'я «Птоломей» надгробна плита відсунута вбік. Вона була не з мармуру, а з жерсті і тільки пофарбована під мармур.

У цій гробниці не було могили, а тільки вузький прохід зі сходами, якими я піднявся нагору. Вони також були гвинтовими, і я нарахував сімнадцять сходинок. На сімнадцятій я побачив на дверях святу статую. Це була статуя святого Себастіана, прив'язаного до дерева та пронизаного стрілами. Саме так безбожний Діоклетіан вбив відважного мученика.

Я часто бачив цю статую, тільки перебувала вона в ніші монастирського муру, із зовнішнього її боку. Певне, вона знає таємницю виходу, інакше з якого дива їй тут опинитись.

— О, святий Себастіане! — благав я його з усім смиренням. — Я моравської крові по матері, а ти їхній покровитель. Відкрий мені таємницю: як прийшов ти сюди крізь стіни, аби я так само зміг звідси вийти.

За його спиною не було видно жодного отвору.

Я почав шукати отвір.

У тілі відважного мученика стирчали три мідні стріли. Якому безбожному нахабі прийде в голову обертати стріли в тілі до смерті замученого святого?

І я помітив, що одна з трьох стріл була блискучіша, ніж інші. Я піднявся на постамент, вхопився за стрілу і повернув її. Стріла подалась в моїх руках, а за нею вся статуя почала обертатись. І вже за хвилину я бачив зоряне небо над своєю головою. Ми зі святим Себастіаном опинились назовні.

— А тепер знову впусти мене, дорогий покровителю, — сказав я статуї і, повернувши стрілу, знову опинився всередині катакомби.

Тож це і є таємниця шляху примар.

Я повернувся до крипти і почав, озираючись, дещо шукати.

І таки знайшов.

Наді мною знаходився саркофаг Армінія зі статуєю великого померлого магістра, в якого була скручена шия.

Цікаво, що станеться, якщо я поставлю на місце його голову? А сталося те, що гробниця повернулась на своє місце і закрила вхід до зали з Бафометом.

Оце так! Богохульники будуть приспані, хтозна коли вони прокинуться. А коли прокинуться, опиняться в зачиненій залі без вікон та дверей, з котрої не зможуть вийти, хіба що розіб'ють стіну.

Завтра ніхто не знатиме, де вони. Я за цей час втечу за тридев'ять земель.

Я поставив перед собою мету.

Піду до архієпископа Аахени та закладу лицарів, що поклоняються Бафомету. А щоби мати докази, я візьму з собою осквернений церковний посуд. Ні! Благочестиві християни не питимуть з жертовної чаші, з котрої пили Саломея та Даліла. Ніхто не хреститиметься з купелі, котру заблював Навуходоносор. Ніхто не прийматиме святу воду з кропила, котрим головний диявол наливав палаюче пекельне пійло — поки все це не освятять і не звільнять від чаклунства пречисті та благочестиві руки.

Я віднесу це все до архієпископа, до ради та святої інквізиції. Святий посуд буде моїм свідком, а вони нехай проведуть обряд екзорцизму.

(— Ти вчинив дуже мудро, сину мій! Як справжній християнин, — сказав великий князь, обурившись безбожністю «лицарів терніїв», тільки слухаючи про вчинки яких віруюча людина вже відчуває потребність у відпущенні. — Ти вчинив по совісті!

— Я ж казав! —