Мор Йокаї - Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

Але куди б я їх запхав? Вони зникли б так само, як і фляга.

Коли ввечері страсної п'ятниці я, замість дзвонів, тричі прогримів тріщалкою та увійшов до ризниці, там чекав мене мій рудобородий покровитель з ліхтарем:

— Сьогодні знову чекатимеш на гостей коло крипти, але дивись, аби не так, як вчора!

Я подумав про себе: «На цей раз я нізащо не засну!»

— Сьогодні вони прийдуть раніше.

Так і було. Ледве дзигарі пробили одинадцять, як вже почувся стукіт у двері крипти. Як тільки я їх відчинив — з'явилися мої античні красуні, яким вже не потрібно було представлятись. Ми вже були знайомі.

Сьогодні вони віддавали мені ті самі накази, аби я приніс святий посуд.

Та мене цікавило, де саме знаходиться прохід в стіні?

І коли за наказом цариці Савської я дістав з вівтаря святу святих, вона закричала:

— Не обертайся, бо дідько тебе вхопить!

Я не обертався, бо золотий кубок з блискучою та рівною поверхнею слугував мені дзеркалом. І я побачив, що Єзавель підійшла до гробниці лицаря Армінія і повернула йому голову. Після цього гробниця провалилась в землю і перевернулася догори ногами, а на її місці з'явились гвинтові сходи.

Я зробив вигляд, що нічого не бачив.

Цього разу велика зала не була облаштована, як до вчорашніх містеріумів. На столах були різні вишукані страви: печеня, паштети, східні фрукти. М'ясо в страсну п'ятницю! Коли всі віруючі, навіть кальвіністи постяться, їдять тільки пісний суп, чи взагалі нічого не їдять і не п'ють. Тільки гортають сторінки молитовника, шукаючи відради, аби відволіктись від голоду та почуття провини.

Об одинадцятій годині ночі почали бенкетувати. Але ще й як бенкетувати! Було враження, що гості та господарі не їли і не пили дві-три тисячі років. Я ледве встигав носити пійло з погреба та нарізати смажене м'ясо. Послідували ті ж самі сцени, які були вчора, але ще з більш хворою уявою.

Цариця Савська була ще більш божевільною, ніж учора. Раптом вона сказала:

— Ех, щось мені гаряче в цьому вбранні. Малкх, піди і принеси мені одежу галілеянки. В ній мені буде прохолодніше.

— Щоб на тобі ця плахтина стала плащем Деяніри! — мовив я про себе, зціпивши зуби. Та штурхан Іскаріота нагадав мені, що треба виконувати наказ, і я знову повторив вчорашнє блюзнірство.

Я повернувся з плащем якраз вчасно, адже Астарта вже сиділа верхи на кабані, як і її кам'яна статуя. Я тільки опустив очі від сорому.

Астарта реготала.

— Ходи сюди, Малкх! — кликала вона, посміхаючись. — Бери флягу і випий з неї, як я. Я п'ю за Бафомета, а ти питимеш за Астарту!

З цими словами вона випила з фляги. Це був той самий витвір мистецтва, з якого вона поїла мене вчора

Тут мене осінило. Я зрозумів, у чому фокус. Є фляги з потаємним дном: в одну частину заливається одне пійло, а в другу — інше. Якщо людина відкрутить кришку вправо, то вип'є один напій, якщо відкрутить вліво — то інший. Тож я уважно спостерігав, у який бік відкриває кришку язичницька цариця, коли п'є сама. Вона крутнула праворуч. А коли передавала мені, то відкривала ліворуч. Тоді я непомітно відкрутив її праворуч. І знову відчув смак солодкого, доброго вина. Я досить багато з нього випив.

— Правда ж, смачно? — питає в мене королева брехні.

Я вирішив відплатити їй тою ж монетою.

— Трохи гіркувате, — відповів я і скривився.

Астарта клацнула пальцями у мене перед носом і, сміючись, сказала:

— Добре тобі і таке. Воно залишилось ще з весілля в Кані Галілейській. Твій Господь зробив його, тож пий. А флягу залиш собі — буде парою до вчорашньої.

По цих словах вся пекельна братія зареготала.

— А тепер прибери усе тут і принеси spiritus vini![44] — наказав Навуходносор.

Тож я знову поприбирав усі священні реліквії, а потім приніс, у кам'яному глеку spiritus vini.

Чортам вже мало було напитися вина, їм схотілося ще й спирту.

Тоді мені дещо спало на думку.

У кам'яному глеку знаходилась справжня російська горілка. Ківш був закритий так хитро, що відкрити його міг тільки той, хто знав його секрет. Я навчився цього ще у гайдамак. Тож я відчинив в погребі глек, відлив з нього трохи горілки і долив туди пійло, яке було залито у флягу, а тоді знову зачинив його.

— Чи не пив ти з нього, Малкх? — закричав мені Ірод.

— Клянуся Бафометом, що не пив.

— Тоді відкрий глека! — наказав мені Пілат.