Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

У суботу вранці лісник Кацпер Видерко підняв засувку шлюза, й вода почала спадати. Через годину показалося сідло греблі, а близько полудня воно вже підсохло настільки, що по ньому, трохи буксуючи, міг проїхати невеличкий, зате дуже червоний і тріскотливий автомобільчик короля бомбардирів четвертої ліги Яна Радохи, центрофорварда футбольної команди «Органічний хімік».

На задньому сидінні їхала така чарівна й елегантна особа, що, хоч як вона старалась замаскуватися з допомогою довгих рукавичок кольору молодого шпинату, які закривали руки аж по лікті, і капелюшка з широкими крисами, кожен, хто її побачив би, вже не відірвав би очей. Коли машина зупинилась і дверцята відчинилися, виявилось, що це королева «Фенол до мінор Юніор Банду» (не плутати з уже відомим «Фенол Бемоль Олд Бой Бандом»).

— Леле! — вигукнула дружина лісника. — Невже це ви, пані Марисю!..

— Марієтта, — поправила співачка.

— Сьогодні ввечері вас по телевізору мають показувати. Казали, що в око влізе Пшилєппа.

— Вокаліз[8] Пшилєппа, — усміхнулася зірка й додала: — Вітаю вас, пані Видерко, і пояснюю…

— Видеркова, — поправила дружина лісника Видерка.

— І пояснюю, — повторила улюблениця публіки, — що, оскільки в дійсності перебуваю зараз інкогніто в лісовій сторожці «Перепалці», по телевізору мене показуватимуть у запису на відеомагнітофон, тобто із стрічки…

Гості розмістилися в двох кімнатках на другому поверсі: Ясь із вікном на схід, щоб світло дня будило його на ранкову зарядку, а Марієтта — з балкончиком, що виходив на захід, де росла ліщина й у сутінках виспівували соловейки.

Лісник вернувся з греблі, коли обоє новоприбулих уже перевдяглися в пляжні костюми і розташувались у садку на лежаках. Глянувши на них, Видерко занепокоївся:

— В аварію попали по дорозі, чи що?

— Виробничі травми, — відповіли хором.

— Що ж це у вас за робота така? Таж ви наче в молотарці побували обоє.

— На литці мені сліди залишили захисники гбурволінського «Світанку». По лівому коліну мене вгатив лівий півзахисник з «Голосу Бубжі»… А гулю на лобі мені набили вдячні болільники «Хемору», коли підкидали в низькій брамі стадіону…

— Мої синці з’явились після того, як на мені шматували вбрання на згадку, — сказала Марієтта, погладжуючи свої довгі рукавички, і зашарілася, скромно опустивши очі.— А набряк на плечі від коробки цукерок, яку кинули з ложі для поважних гостей.

— Проти вас, пане Видерко, теж хтось грубо зіграв, — зауважив Радоха.

— Авжеж, — лісник підняв угору опухлий палець. — У дуплі дуба, який росте при в’їзді на греблю, оси звили гнізда, і одна із них мене вжалила.

— А ви б її за крило і щигля в черевце.

— Чого б це я мав комаху кривдити?

— Я б лупонув.

— Значить пасічника з вас не вийде. Адже жалять якраз найкорисніші.

— Може, медку? З молочком? — запропонувала лісничиха. — Свіже молочко від усього помагає, мої дітки, — співчутливо примовляла вона, наливаючи білу густу рідину в череп’яні сувенірні кухлі.

— Тут вам нічого не загрожує,— запевнив лісник. — Засувки я опустив, греблю залило водою, і сюди ніхто не добереться. Відпочивайте, набирайтеся сил.

Гості пили молоко, охолоджене в компресорному холодильнику з автоматичним регулюванням температури, сонечко пригрівало, наче кварцова лампа, вітерець від води освіжав, як вентилятор, ліс довкола приємно шелестів і виспівував сотнями пташиних голосів, немов на святковому концерті.

— У вас тут наче в раю, — мовив Радоха, висмоктуючи мед із сотів. — У сто разів краще, ніж на тренувальній базі. Якби ще очистити від водоростей куточок озера, щоб можна було поплавати…

— Очищений, — сказав Видерко. — І мишей, які минулого разу з’їли дамську перуку, всіх до одної винищено.

— Мух і комарів теж не видно, — зауважила панна Пшилєппа. — А от павуки, мабуть, є, я ж їх страх як боюся…

— Були, — потвердив Кацпер. — Ще минулого тижня як ішла передача з життя мух, то вони весь екран у телевізорі заснували, але я їх усіх до одної прогнав.

— У вас хтось працює зараз? — поцікавився центрофорвард.

— Ніхто не працює. Хіба я не знаю, що штатних місць немає?

— Ну, але хтось же у вас тут усе поробив?

— За добре слово та сякий-такий харч.

— Хіпі?

— Не знаю. Мені однаково, як кого зовуть, аби порядні були. Запитайте в них самі.