Крістіна Бердінських - Єлюди. Теплі історії з Майдану

Ельвіра. Мешканці міста людей із автоматами сприймали переважно спокійно, не звертали на них уваги й навіть раділи. Казали, що хочуть приєднатися до Росії. «А я відчувала небезпеку у власному місті. Боялася, що все те, що пережили наші бабусі [депортація] і я у школі [образи за національною ознакою], може повторитися», – каже Ельвіра.

Родичів в інших областях України у них немає. Є рідні в Росії. Після того, як почалися події в Україні, вони не виходили на зв’язок. У соціальних мережах Ельвіра побачила оголошення, що Львів готовий приймати людей із Криму, зателефонувала, дізналася деталі. Порадившись із чоловіком і батьками, вирішила поїхати до Львова із дитиною й братом на короткий проміжок часу, поки в Криму все заспокоїться.

Ельвіра приїхала сюди 3 березня. Телеканали взяли короткий коментар. «Я погодилася щось сказати лише тому, що хотіла показати всьому Криму, півдню й сходу, що тут немає злих бандерівців», – розповідає жінка. Цей коментар побачили в Криму. «Мені почали писати у соцмережі й у смс: навіщо ти брешеш? Спробуй лишень повернутися до Євпаторії, ми тобі життя не дамо», – каже Ельвіра. Те саме почали казати її чоловіку, який залишався у Криму. «У чому я брешу? Якщо хтось почуває себе спокійно поруч із людьми з автоматами – це його вибір. А я маю право сказати, що мені це не подобається», – пояснює вона.

У подружжя залишалася надія, що ситуація в Криму заспокоїться. Почалася підготовка до референдуму, і ця надія зникла. Чоловік залишився в Євпаторії, хотів вирішити питання із нерухомістю. На квартиру він заробляв багато років. У підсумку зачинив квартиру й приїхав до Львова в день референдуму. Зараз за квартирою наглядають батьки.

Ельвіра думала, що у Львові вона залишиться буквально на кілька тижнів, а тепер розуміє, що повернутися додому не може. Їм там просто не дадуть спокійно жити.

Чоловік, інженер-монтажник інформаційних систем, уже знайшов роботу у Львові. Поки вони зупинились у квартирі, яку безкоштовно надали львів’яни для тимчасового проживання. Та родина прекрасно розуміє, що довго так тривати не може. Потрібно орендувати квартиру на довший час. Якби вдалося продати квартиру в Євпаторії, цього б вистачило на купівлю житла у Львові. Але що буде із власністю в Криму, невідомо.

«Може, хтось думає, що для нас переїзд – це дуже просто. Для нас це трагедія. Ми ще не знаємо, як жити далі», – щиро зізнається Ельвіра.

31 березня 2014

Я зустрілась із двадцятиоднорічним Віктором у центрі Львова. Хлопця відпустили з лікарні на півдня. Розповім, чому він там перебуває і як довго.

«Беркут»

Вітя – виробник художніх виробів із дерева. На Майдані з 3 грудня. Періодично повертався додому й приїжджав знову. Працював волонтером на кухні, зустрів на Майдані Новий рік. 21 січня приїхав укотре. Цього разу пішов не на кухню, а на барикади. Простояв ніч. З самого ранку поїхав у фургоні Автомайдану на виклик. З’явилась інформація, що на Харківському масиві тітушки підпалюють машини Автомайдану. У жовтому Volkswagen, крім Віті, було ще десять чоловік.

О 5.30 ранку машину почав переслідувати джип. Він наздогнав Volkswagen на Кріпосному провулку. Фургон кілька разів підрізали, машина вискочила на бордюр. На місце під’їхали два автобуси з «Беркутом». «Нас витягували із машини і били, як собак», – розповідає Вітя. Йому відразу розбили обличчя, він утратив свідомість. Людей затягли в один із автобусів і відвезли до Маріїнського парку.

Вітя прийшов до тями від удару. Його підняли й витягли з автобуса. В усіх затриманих забрали документи, телефони, гроші. З людей зняли верхній одяг і кинули на сніг. Нагадую, що тоді були сильні морози, –15. Беркутівці підходили й били всіх ногами. На снігу без верхнього одягу люди пролежали хвилин 40-50. «У мене на шиї був шарф. Беркутівець узяв шарф і зав’язав очі. Тоді я подумав, що це вже все», – згадує хлопець. Його підняли на ноги, викрутили руки, вивернули пальці на руках, вибили кістку.

Унаслідок цього «спілкування» з «Беркутом» Вітя отримав, крім вибитої кістки на руці, струс мозку, забій у лопатках, грудної клітини й м’яких тканин по всьому тілу.

Райвідділ і суд

Після побиття хлопців затягли знову в автобус і відвезли до Оболонського райвідділу міліції. Це була 9-та чи 10-та година ранку. Затриманих вивели на вулицю, де вони знову простояли півгодини. «Бо так хотів «Беркут», – пояснює Вітя. Усередині райвідділу кожного сфотографували, почали працювати слідчі, відразу відкривали справи. Вітю слідчий допитував чотири чи п’ять годин. Спочатку відкрили справу за хуліганство, а потім змінили на організацію масових заворушень. Незважаючи на те, що Вітя був сильно побитий, йому не надавали медичної допомоги. Ближче до вечора до райвідділу приїхали адвокати й депутати. Адвокат викликав «швидку». Приїхала «швидка», але слідчий не відпускав Вітю, казав, що не закінчив розмову. Хлопець удруге знепритомнів. Лише після цього слідчий погодився, щоби лікарі забрали Вітю. Його відвезли до лікарні «Швидкої допомоги». Там він провів ніч.

Лікарні

О 9-й ранку 24 січня хлопця забрали із лікарні на суд. Сам суд відбувся 25-го о 3.30 ранку. Весь цей час затримані очікували засідання суду