Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

туди з одним майстром феєрверків. Це було велике свято. (Кім погладив живіт). Я бачив раджів, бачив слонів у золотих і срібних накидках. А коли вибухнули всі феєрверки одразу, то загинуло одинадцять людей, і мій майстер серед них, а мене вдарило об намет, але без жодної шкоди. Тоді я повернувся на залізницю з одним вершником із сикхів, якому доглядав коня за їжу. Аж ось я тут.

— Шабаш! — сказав Магбуб Алі.

— Але що скаже полковник-сагиб? Я не хочу бути битим.

— Рука Дружби відвела Батіг Лиха. Але наступного разу, коли ти вийдеш на Шлях, це буде зі мною. Тобі ще зарано.

— Мені вже запізно. Я трохи навчився читати і писати англійською в мадрісі. Я скоро буду справжнім сагибом.

— Послухайте-но його! — сміявся Магбуб, дивлячись на вимоклу до нитки постать, що пританцьовувала під дощем. — Салам, сагибе! — іронічно привітався він. — То як — втомився вже від Шляху, хочеш поїхати зі мною до Амбали і назад повернутися з кіньми?

— Я поїду з тобою, Магбубе Алі.

Розділ 8

Вклоняюсь доземно родинним краям,

І всім, хто плекав і ростив.

Найбільше ж Аллаху завдячую я —

Двобічним мене сотворив.

Хай босий і голий піду сам-один,

Без хліба, без тютюну…

Та голову хочу з двох різних частин —

Не брилу цільну одну!

(Маніфест двобічної людини)[106]

— Тоді, заради Бога, зміни синє на червоне, — сказав Магбуб, натякаючи на індуїстський колір Кімового тюрбана, непристойний для правовірного.

Кім відтяв на те старим прислів’ям:

— Я поміняю віру й постіль, якщо ти за це заплатиш.

Торгаш реготав, аж мало не впав із коня. У крамниці на околиці міста відбулося перевдягання, і Кім став мусульманином, принаймні ззовні.

Магбуб винайняв кімнату навпроти залізничної станції і послав по найкращі наїдки, включно з мигдалевими солодощами (тут їх називають «балушаї»[107]) і тонко нарізаним тютюном із Лакнау.

— Це краще, ніж будь-які страви, що ми їли з сикхом, — сказав Кім, усміхаючись і сідаючи навпочіпки, — звісно, в мадрісі мене й близько таким не годували.

— Я хочу послухати про мадрісу, — Магбуб напхав черево смачнючими кульками з баранини й прянощів, обсмаженими на салі з капустою і золотаво-коричневою цибулькою. — Але розкажи мені, насамперед, усе по правді, як ти звідти втік. Бо, думаю, о Друже Усього Світу, — він розпустив на собі пасок, щоб той не луснув, — що не так часто сагиб і син сагиба втікає звідти.

— А як вони можуть втекти? Вони не знають країни. Це було запросто, — сказав Кім, і почав свою розповідь. Коли він дійшов до перевдягання та розмови з дівчиною на базарі, Магбуб Алі облишив серйозність і реготав, плескаючи себе по стегнах.

— Шабаш! Шабаш! О, добре зроблено, малий! Що скаже на це цілитель перлів? Тепер давай послухаємо, що трапилося далі, повільно, крок за кроком, не випускаючи нічого.

Тоді крок за кроком Кім розповів про свої пригоди, кашляючи, коли міцний, запашний тютюн забивав йому легені.

— Я ж казав, — пробурчав сам до себе Магбуб Алі, — я ж казав, що це поні вирвався пограти в поло. Плід уже дозрів, за винятком того, що він тепер має вивчити свої відстані, темп, вимірювальні прилади і компаси. А тепер слухай. Я відвів батіг полковника від твоєї шкіри, і це немала послуга.

— Правда, — незворушно видихав димом Кім. — Це правда.

— Але ти не думай, що це добре — отак бігати сюди-туди.

— Це був мій відпочинок, хаджі. Я був рабом протягом багатьох тижнів. Чому я не міг утекти, коли школа була закрита? Іще подивися, як я, живучи у моїх друзів або самотужки заробляючи собі на хліб, як із сикхом, врятував полковника-сагиба від великих витрат.

Магбубові губи сіпнулися під добре підрізаними мусульманськими вусами.

— Що таке декілька рупій, — патан недбало змахнув долонею, — для полковника-сагиба? Він їх витрачає з певною метою, у будь-якому випадку, а не з любові до тебе.

— Це, — повільно сказав Кім, — я дізнався давним-давно.

— Хто тобі сказав?

— Сам полковник-сагиб. Не багатослівно, але досить ясно для того, хто не зовсім глиноголовий. Еге, він сказав мені в по-їзді, коли ми їхали до Лакнау.

— Нехай так. Тоді я скажу тобі більше, Друже Усього Світу, хоча тим самим видам тобі свою голову.

— Вона вже в мене була, — сказав Кім із глибокою насолодою, — в Амбалі, коли ти забрав мене у сідло після того, як мене відлупцював хлопець-барабанщик.

— Говори трохи ясніше. Увесь світ може брехати, крім тебе й мене. І, направду, твоє життя залежить від мене, якби я захотів хоч пальцем ворухнути…

— І це мені відомо також, — сказав Кім, поправляючи грудочку жару над тютюном у кальяні. — Зв’язок між нами дуже міцний. Справді, твоя влада більша за мою. Хто стане шукати хлопчика, якого забили до смерті або кинули у придорожній колодязь? Натомість багато людей тут і в Сімлі, і по той бік Гір за перевалом скажуть: «Що сталося з Магбубом Алі?», якщо його знайдуть мертвим серед коней. Звісно, полковник-сагиб міг би навести довідки. Але, знову ж, — Кім хитро зморщився, — він не буде занадто довго розпитувати, бо ж люди можуть запитати: «А що цей полковник-сагиб має спільного з тим торговцем кіньми?» І лише я — якби я був живий…

— Але ж ти помер би…

— Може бути. Але я кажу, якби я був живий, то я, і тільки я, знав би, як хтось прийшов уночі, під виглядом звичайного злодія, за перегородку до Магбуба Алі й убив його, до або після того, як обшукав повністю його сакви геть до підошов капців. Чи можна таке сказати полковникові, якщо він мене спитає (а я не забув, як він посилав мене за портсигаром, якого не забував): «Що я маю до Магбуба Алі?».

Угору здійнявся клубок густого диму. Після довгої паузи Магбуб Алі захоплено промовив:

— І ти з отакими думками засинаєш і прокидаєшся разом із іншими малими синами сагибів і чемно слухаєш повчання своїх учителів?

— Такий наказ, — ґречно сказав Кім. — Хто я такий, щоб його оскаржувати?

— Ти найгірший син ібліса[108], — сказав Магбуб Алі. — Але що ти там розповідав про злодія і пошуки?

— Те, що я бачив, — відказав Кім, — у ту ніч, коли мій Лама і я спали поруч із твоїм місцем у Кашмірському караван-сараї. Двері залишилися незамкненими, хоч ти, Магбубе, думаю, не маєш такого звичаю. Він прийшов як людина, впевнена, що ти нескоро повернешся. Я припав очима до дірки від сучка у дошці. Він неначе шукав щось