Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

— А коли ми голочок під нігті заженемо тобі? Не багато, по одній на кожний пальчик. О-о-от такеньких! — розвів офіцер пальці сантиметрів на десять. — Кажи правду! — прикрикнув.

— Я і т-так… правду… — Пуол скреготнув зубами, стримуючи тремтячий плач. — Я ще нічого не знаю! Мене нікуди не допускають! Завдання випробне давали…

— Грошей хочеш заробити? Ти можеш і в нас непогано заробляти, коли трохи щось розкажеш. Нас цікавлять явки, телефони, квартири членів тріади, адреси підпільних лабораторій по переробці опіуму, хто агенти по забезпеченню сировиною, місце зберігання її, агенти по збуту… Де їхня морська база, яким транспортом володіють, що мають на озброєнні… Про те, що ти нас інформуєш, ніхто, крім мене, не знатиме. Звідси ми тебе вивеземо таємно, щоб ніхто не бачив, що ти був у нас… Підпиши оцей папірець, ось отут… Покажемо тобі тайник, захочеш щось написати — кинеш туди. А ще краще — подзвониш по телефону 11–00–22. Запам'ятав? Будь-кому, хто зніме трубку, скажеш усе, що хотів сказати… Кличка твоя буде… Ну, скажімо, Контужений… І ми цього разу помилуємо тебе, не будемо притягати до судової відповідальності. Через тайник одержиш перший аванс — після першого дзвінка-повідомлення.

Пуол затиснув долоні між колінами, зігнуто хитався, ніби збирався упасти під стіл, сховатися від погляду офіцера, від його слів.

— Ну?!! — грізно прикрикнув офіцер, і Пуол здригнувся, розігнувся.

— Із т-такою умовою… — вирішив поторгуватися Пуол. — Ви мене зараз т-таємно відвезете на Рай, у вас є на чому. Мені треба виконати завдання для Чжана, а то мені не віритимуть.

— Це для нас дрібниця. Яке завдання — не питаю. Потім, коли захочеш, розкажеш. — Офіцер схилився над столом, ще ближче посунув до нього папірець для підпису.

Пуол тремтячою рукою взяв ручку… «А хай би ж запитав, яке завдання! Хай би ж!.. Мені ж людину треба вбити… Може, самому сказати? Може, вони щось придумають, щоб. якось відкрутитися від цього? Але що вони можуть придумати? І для «Білої змії» ніякого виправдання не існує. Не зроблю — самому смерть…»

Була мить, коли вставав зі стільця, хотів застогнати: «Мамо-мамочко! Навіщо ти мене народила на світ?!»

Частина друга

КОЛИ ПЛАЧУТЬ ДЕЛЬФІНИ

Розділ перший

1

— Я є італьяно… Ти мене розумієш? Ти мене називай синьйора Тереза. Добре? Або донна Тереза.

Італійка не могла помовчати і хвилини. Сипала й сипала словами і все добивалася уваги від Янга: «Ти мене розумієш?»

— Ти ніколи не був у Рома? Ні? О, повера бамбіно, бідне дитя… Це краще місто в світі! Які там палаццо! Таких гарних будинків ти не побачиш більше ніде! Ну, чому ти все мовчиш? Ти такий малінконіко, сумний… Треба бути оттіміста! У вас тут така природа, такий океан!

Синьйора Тереза на кожному кроці вигукувала «Ой!» та «Ой!» — усе з чогось дивувалася. Янг у думках так і прозвав її: «мадам Ой».

— Ой, мама мія! Де у вас південь? Там?! Ой, так у вас сонце не туди йде! Не зліва направо, а справа наліво! І воно у вас… Ну так, трошки на північ, не над самою головою!

Янг ішов попереду синьйори Терези, ніс на руках її Тота, чорного смішного і кошлатого собачку. З-під довгих кудлів Тота виглядали сумирні й веселі оченята. За груди собачка був по-особливому обв'язаний ремінчиком.

Коли Тота відпочив, Янг накрутив кінець ремінчика на кулак і пустив собачку на землю. Побіг Тота, старанно теліпаючи рожевим язичком, дихав важко: душно! Кожний ріг будинку, кожний стовп чи пальму він обнюхував, задирав ніжку. Мадам Ой попереджально піднімала палець: не перешкоджай, а то буде нервовий.

Янг знав тільки породи собак, які були на Біргусі, і тих бродяг, що бачив біля храму. А таке диво, як Тота, бачив уперше. Та й жінки такої не бачив: плаття біле, прозоре, плечі зовсім голі, на голові величезний білий капелюх, а над капелюхом ніби ще один капелюх, тільки удвічі більший — японська парасолька від сонця. Парасольку синьйора тримала в лівій руці, а в правій порожній волохатий мішок і величезну сумку, схожу на гаманець. А оскільки в італійки не було третьої руки, щоб вести Тота, то вона й найняла Янга одразу, як тільки вийшла з готелю «Біла орхідея» погуляти, познайомитися з Свійттауном. Янг якраз тоді поспішав з Абдулою в порт, друг обіцяв повчити його комерції — торговельній справі.

«Звільнишся, приходь туди!» — прокричав на прощання Абдула і підморгнув Янгу: мовляв, не розгублюйся, від цієї тіточки можна добитися непоганого приварку.

— Янг, чого ти мовчиш? — перервала донна Тереза його спогади. — У тебе є мама?

— Немає.

— Мадонна мія… А падре, папа?

— Теж немає… — зітхнув Янг. — «Пришелепувата якась… Чого вона лізе в душу? Хоче, щоб я розревівся на всю вулицю?»

— Ой, ой!.. Я одразу відчула інтуїто, що в тебе щось не так. Бель бомбіно — гарний хлопчик, і така трагедія. Так що, ти так і живеш сам?

— Так і живу. Брат у мене є, на Раї працює.

— О, Рай! Увечері я теж їду на Рай. Цілий місяць побуду в Раї!

Заходили в черговий магазин, і синьйора Тереза широко розплющеними очима розглядала чорні дерев'яні маски з вищиреними зубами і вирячкуватими очима, приміряла намисто: «Каралльо! Каралльо!», капелюхи з пальмового листя. Різного намиста, в тому числі з чорного кораля, вона вже купила кілька. Пхала в сумку і бамбукові серветки, блискучі черепашки, стирчали з сумки і дві маски. Продавець, побачивши, що вона не купить у нього намисто, посунув до неї іграшковий черевичок. Натиснув щось у ньому, і з черевичка жваво висунувся чортик, дико, ніби в нього від сміху болів живіт, зареготав, черевичок задриґав, засовався по прилавку.

— Мадонна міа! Дияволо! Беру. Скільки коштує?

Платила синьйора Тереза не торгуючись, і її, звичайно ж, обдурювали, беручи удвічі, а то й утричі більше. Швидко її сумку заповнив усякий непотріб.

Дійшли до базару, і донна Тереза стала, ніби остовпівши. Скільки рядів гендлярок. І біля кожної гори всякої садовини і дивовижних, небачених раніше овочів. Грейпфрути — як дитячі голови, грона бананів — для двох нести…

— Тутті-фрутті! Тутті-фрутті! — шептала і аж тремтіла. Раптом зірвалася з місця: — Коко! Коко! Який величезний! Янг, давай поп'ємо соку з цього кокоса, я чула, що це дуже смачно!

Вона вибрала два найбільші й найспіліші кокоси, подала продавцеві, щоб розкрив. Але той