Андрій Анатолійович Кокотюха - Різник із Городоцької

гіршому — заарештують та обдеруть штрафами. Ми мусимо ставати на облік та обстежуватися. Чим частіше, тим краще. Та знайома, яку побачила Анна, приходила до хворих із благодійницькою місією.

Віко сіпнулося сильніше.

Магда.

Останнім сумнівам край. Кошовий мав надію: вони говорять про якусь іншу особу. Але Ядвіга, давня знайома повії Анни — це Магда Богданович.

— Отже, приятельки не зустрічалися?

— Не знаю, — Пані знизала плечима. — Анна того дня повернулася від лікаря зовсім іншою людиною. Ніби підмінили. Почала швидко збиратися, нічого мені не пояснивши. Лише натякаючи на нове життя, яке допоможе почати Ядвіга. Розказала, як дочекалася її біля лікарні, непомітно простежила, дізналася, де Ядзя мешкає.

— Де?

— Згадувала готель «Жорж». Я ще здивувалася: така файна пані, а чомусь не має власного помешкання.

— Тобто Анна лише збиралася зустрітися з Ядвігою?

— Мала такий намір.

— Потому її життя могло змінитися?

— Мала на те надію.

— Вони зустрілися чи ні?

Пані знову гойднула плечима.

— Знаю хіба, що Анна знайшла окреме житло. Там, де їй перерізали горло. Ви ж розумієте, пане, між курвами нема тісної дружби.

— Навіть тепер, під загрозою небезпеки?

Брови жінки знову стрибнули вгору.

— Небезпеки?

— Різник.

Жінка відмахнулася.

— Все одно не змусить триматися гуртом. Зрозумійте нарешті: наше щоденне життя без Різника небезпечне. Кажу навіть про тих, хто живе в лупанарах. Мужчини — істоти, яких дуже важко передбачити. Ось сиджу тут із вами, балакаю, а не є певна, що не ховаєте ножа чи бритву в кишені. Ви, пане, можете бути тим Різником, як і всякий інший. Або забратися з вулиць, або — працювати, дякуючи Богові за кожен новий прожитий день. Більшість дівчат має уявлення про кінцеву мету праці, кожна свою.

— У вас — яка мета?

— Ви вже чули. Протриматися тут іще рік. Зібрати грошей. Перебратися в провінцію. Одружитися з учителем чи інженером. Народити йому сина й доньку. Не думайте, я вмію вести господарство. Я буду комусь доброю дружиною.

Тепер у голосі Пані звучало щось нове, не чуте за весь час розмови.

Кошовий не знав, чи затримався б тут іншим разом та за інших обставин. Адже розмова поволі ставала цікавішою, жінка потроху розкривалася. Ставала такою, якою прийшла в цей світ, знімала з себе шкаралупу. Але зараз мав іти. Більше від повії все одно не почує. А подумати треба, хоч він майже все зрозумів.

Через це й хотів узяти паузу до ранку.

Розкрив гаманець. Витягнув купюру. Глянув, поклав назад, видобув більшу, простягнув.

— На здійснення мрій. Дякую.

Пані взяла гроші мовчки.

За корсаж пхнула.

Розділ тринадцятий

Прокинутися з кінозіркою

Спалося дуже погано..

Поруч мирно сопіла Бася. І Кошовий боявся незграбно поворухнутися: спала наречена міцно, але мала особливість — прокидалася швидко, міг розбуркати необережний рип дощок на підлозі, петель від дверей чи навіть дощ. Варто йому, раптово початися серед ночі, й краплі стукнуть у віконне скло, Бася скрикувала, сідала на ліжку, крутила головою, і Клим мусив заспокоювати. Довго так ніколи не тривало, Бася спокійно влягалася на інший бік і швидко провалювалася назад у сон. А Кошовий потім лежав непорушно, чекаючи, поки можна й собі Помоститися краще.

Цієї ночі він майже весь час лежав на спині, то стуляючи повіки без жодної надії заснути чи бодай передрімати, то дивлячись у темну стелю. Його переймали не лише думки про те, як правильно й без шкоди для Магди вирішити справу, в яку його втаємничили проти волі. Клим намагався відповісти собі, чому його так переймає захист саме Магди Богданович. За інших обставин, дізнавшись про таке, Кошовий би вже ставив до відома комісара Віхуру. Нехай поліція далі вирішує, хто, що, кого, кому, куди і як. Але коли всі нитки зійшлися раптом на Магді, він не поспішав і міркував, як би залагодити все самостійно, по можливості — взагалі без свідків та сторонньої допомоги.

Закуняти вдалося лише ближче до ранку, прокинувся розбитим, ніби всію ніч тягав важкі мішки й ворочав каміння. Бася, навпаки, піднялася в доброму гуморі, вирішила трохи повалятися в ліжку зранку, гортаючи модний журнал. Кошовий скористався з цього. Аби його понівечений стан не викликав зайвих питань, швиденько втік робити ранковий туалет і заразом каву — треба прокинутися остаточно. Бася чомусь не прийшла на запах, хоч дуже часто саме кавовий аромат піднімав її з ліжка. Тож Клим, стоячи біля вікна, дивлячись на зиму й намагаючись впорядкувати рій думок, випив одна за одною дві чашки щоб підбадьорити себе. Зрозумівши, що лишив наречену без ранкового ритуалу, Клим заходився ставити нову.

Аж тоді позад нього почувся легенький: шурхіт.

— Климку...

Бася зверталася до нього так, коли збиралася випросити щось особливе. Зараз Кошовий був далеко від неї та її потреб; Повернутися у власну реальність виявилося так само складно, як змусити себе заснути цієї ночі. Та він спробував:

— Так, кохана.

Бася стояла, обіпершись плечем на одвірок. Шовковий халат-кімоно запахнула щільно, пасок туго перетягнув талію.

— Хочу Перепросити.

— За що?

— Наперед.

— Добре, за що?

Їхні очі зустрілися: У Басі справді був винуватий погляд.

— Я погано спала нині.

Отак, маєш...

— Ти сопіла, як немовля.

— Прокинулась серед ночі, не хотіла тобі заважати. Лежала тихо, мов миша.

— Якщо кортіло поговорити, мала повне право штовхнути мене в бік. У нас попереду багато таких ситуацій. Вони є в усіх, то життя.

Поки смерть не розлучить, бовкнула Бася.

— Саме так, — Клим говорив дуже серйозно. — Ми ще поклянемося в цьому панотцеві.

— Про це хотіла поговорити. Сил нема терпіти.

— Не терпи. Не тримай у собі. Я поки варитиму тобі каву.

— Чекай! — До Барбари поволі поверталася її природна примхливість. — Ми маємо обговорити й вирішити це просто зараз!

— Про що мова?

— Климе, я хочу лишити собі своє прізвище.

Прозвучало це так відчайдушно, ніби вона висувала політичні вимоги та вимагала негайного їх виконання. Інакше готова домагатися свого до смерті.

— Не розумію, — він говорив щиро.

— Я не хочу після одруження, в шлюбі, ставати пані Кошовою. Пані Барбара Кошова, Не дуже вигідно.

Розгублений Клим пошкріб потилицю. Недосип вивітрився миттєво.

— Басю... — зараз йому справді бракувало слів, тож мусив повторити: — Басю, то твоє повне право. Але так прийнято, розумієш. Не силую тебе, бо