Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

щоб ти зробив те саме мені. Ти ж не проти?

— Зовсім ні, — промовив він.

Розділ дев’ятий

Обговорити погані новини президентка Ґрін викликала державного секретаря Честера Джексона. У сірому костюмі й плетеній краватці він нагадував університетського викладача, та коли сів на дивані біля Полін, на його лівому зап’ястку вона помітила щось біле.

— Чессе, що це за годинник? — спитала.

Зазвичай він носив тоненький «лонжин» на ремінці зі шкіри алігатора. Цього ж разу, підтягнувши рукав, показав їй білий «свотч дей-дейт» на пластиковому браслеті.

— Подарунок онуки, — пояснив він.

— І тому набагато цінніший за будь-який товар із ювелірної крамниці.

— Саме так.

Вона засміялася.

— Люблю чоловіків із правильними пріоритетами.

Поміркований і практичний урядник Чесс волів не будити лиха, поки тихо. До приходу в політику він був старшим партнером у вашингтонській юридичній фірмі, що спеціалізувалася на міжнародному праві. Полін подобалися його короткі сухі звіти, кожне слово в яких стояло на своєму місці.

Він сказав:

— Ми можемо провалити сьогоднішнє голосування в ООН. Ви вже бачили цифри від Джоша. — Американського посла в Організації звали Джошуа Вудвордом. — Наша підтримка послабилася. Більшість нейтральних держав, які обіцяли схвалити резолюцію, тепер планують утриматися або й навіть проголосувати проти неї. Мені дуже шкода.

— А щоб йому, — мовила Полін.

Перші сумніви з’явилися в неї у вихідні, й підтвердження побоювань засмучувало. Чесс вів далі:

— Китай перетягнув їх на свій бік, погрожуючи зупинити інвестиції.

Навпроти Полін сидів віцепрезидент Мілтон Лап’єр, пощипуючи бузковий шалик, у якому зайшов до кабінету. Новина його обурила.

— Ми зробимо те саме — скористаємося інвестиційними програмами за кордоном як важелем. Ті, кому допомагаємо ми, тепер повинні підтримати нас! — вигукнув він, у пориві емоцій ковтаючи склади на південний взір. — А як відмовляться, хай ідуть до біса.

Чесс терпляче похитав головою.

— Велика частина цих програм підв’язана до закупівель в американських виробників. Якщо відкличемо їх, почнуться проблеми з нашими підприємцями.

Полін сказала:

— Зрештою, не така вже й добра ідея була з тією резолюцією.

Чесс заперечив:

— Але всі ми погодилися, що це вдалий план.

— Замість того, щоб провалювати голосування, ліпше я відкличу резолюцію.

— Пропоную перенести затвердження. Скажемо, зробили це для консультацій щодо правок. Відкласти можна на скільки завгодно.

— Добре, Чессе, але мені крається серце, що сина такої гідної родини, як Акермани, терористи вбили з китайської зброї. Я цього так не облишу. Треба, щоб китайці розуміли: за все доводиться платити. Так це їм з рук не зійде.

— Можете висунути ноту протесту китайському послу.

— Неодмінно.

— Посол стверджуватиме, буцімто вони продають озброєння суданській армії і Китай не винен у тому, що суданці постачають його ІДВС.

— А самі китайці, разом із суданським урядом, заплющують на це очі.

Чесс кивнув.

— Уявіть, що вони казали б про нас, якби керівництво афганської армії продавало американську зброю сіньдзянським противникам Пекіна.

— Китайський уряд звинуватив би нас у спробі перевороту.

— Пані президентко, якщо бажаєте покарати Китай, чому б не посилити санкції проти Північної Кореї?

— Бо через це Китай хоч і зазнає збитків, але невеликих.

— Нехай, зате так ми покажемо світові, що Китай ігнорує приписи ООН. Це трішки присадить китайців. Бо коли вони почнуть заперечувати — видадуть себе.

— Дуже елегантне рішення, Чессе, мені подобається.

— І голосування в ООН не знадобиться, бо на Північну Корею й без того вже накладені торговельні обмеження. Тож все, що лишається нам, — посилити вже чинні.

— Наприклад?

— Документи з імпорту-експорту публікують в інтернеті. Якщо ретельно їх вивчити, стане зрозуміло, які з угод фіктивні.

— Як таке можливо?

— Ось вам приклад. У Північній Кореї виробляють недорогі, але якісні акордеони. Раніше вони експортували їх по всьому світу, а тепер не можуть. Якщо підняти документи, побачимо, що торік одна з китайських провінцій імпортувала чотириста п’ятдесят три акордеони й того-таки року Китай продав до Італії таку самісіньку кількість із написом «Made in China·».

Полін розсміялася, а Чесс продовжив:

— Це нескладно, варто лише трошки поморочитися.

— Щось іще?

— Купа всього. Можемо контролювати перевантаження в морі — робитимемо через супутник. Або ускладнити Північній Кореї доступ до закордонних валютних резервів. Чи створити проблеми державам, яких запідозримо в порушенні санкцій.

— Ну то зробімо це, — кивнула Полін.

— Дякую, пані президентко.

Прочинивши двері, озвалася Ліззі:

— До вас містер Чакраборті.

Полін відповіла:

— Сандіпе, заходьте.

Директор служби зв’язків із громадськістю Сандіп Чакраборті був талановитим молодим бенгалоамериканцем у кросівках під костюм — остання мода серед вашингтонських урядників.

— Джеймс Мур виступає сьогодні ввечері в Ґринвіллі, Південна Каро-ліна. Я чув, він говоритиме про резолюцію ООН, тож подумав, вам було б варто це знати.

Полін сказала:

— Увімкніть, будь ласка, CNN.

Сандіп увімкнув телевізор, і на екрані з’явився Мур.

Шістдесятирічний, на десять років старший за Полін, він мав загострені риси обличчя й сиве волосся, стрижене їжачком. Піджак був у ковбойському стилі: з V-подібними швами на плечах і кишенях.

Мілт кинув зневажливо:

— Якщо ти з півдня, не обов’язково вдягатися, як селюк.

Чесс зауважив:

— Свої статки він заробив на продажі нафти, а не худоби.

— Ладен закластися, в нього є кінь із кличкою Тріґґер[5].

— Але тільки погляньте, як народ його любить.

Мур походжав серед натовпу на залитій сонцем вулиці. Люди купчилися навколо, роблячи з ним селфі.

— Джимі, сюди! Подивіться на мене! Усміхніться, усміхніться!

Особливо сфотографуватися з ним хотіли жінки.

Він же без угаву говорив:

— Як ви? Радий бачити. Привіт. Дякую за підтримку, я це дуже ціную...

Молода журналістка піднесла до нього мікрофона й спитала:

— Під час промови ви будете засуджувати Китай за продаж зброї терористам?

— Я збирався порушити тему продажів зброї.

— І що скажете?

Мур безтурботно вищирився до неї:

— Бачте, якщо розповім вам зараз, ніхто не захоче слухати мене ввечері.

Полін сказала:

— Вимикайте.

Екран почорнів.

Чесс промовив:

— Ходяче посміховисько!

Мілт додав:

— Зате актор хоч куди.

Зазирнула Ліззі:

— Пані президентко, до вас містер Ґрін.

Полін підвелася, решта вчинила так само.

Вона сказала:

— Це ще не все. Зустрінемося завтра в конференц-залі. Чекаю від вас пропозицій, як іще показати Китаю нашу рішучість.

Усі вийшли, натомість увійшов Джеррі,