Яра Крихта - Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

Чоловік перевірив, чи все гаразд з Лолю. Дівчинка добре почувалася після закляття «Розриву». Аларіон полегшено видихнув і ще раз переконався, що дівчинка перенесла це без будь-яких наслідків.

Він кивнув, вдихнувши глибше, і ступив уперед до архіву, крізь невидимий бар’єр. Бар'єр охопив їх мерехтливим сяйвом, але пропустив обох, ніби визнаючи їх. 

Аларіон притримав Лолу на руках і тихо прошепотів:

– Трішки зачекаємо, тільки не вередуй.

Він стояв у тіні дерев неподалік від входу, і спостерігав, як працівники одне за одним покидали будівлю. Вечір поволі затягував вулиці темрявою, залишаючи їх освітленими лише теплим сяйвом ліхтарів. Його серце стискалося з кожним новим обличчям, що з’являлося у дверях.

І коли нарешті Алек вийшов, несучи в руках невеличку сумку, Аларіон інстинктивно напружився. Його знайомий виглядав так само, як і раніше: спокійний, злегка втомлений, але такий самий енергійний, яким він його пам’ятав.

Цієї миті Лола, яка спостерігала за людьми з цікавістю, раптом почала захоплено плескати в долоньки.

– Аля! Туть Аля! – зі сміхом вигукнула вона і простягнула маленький пальчик у бік Алека.

Аларіон розгублено перевів погляд на дівчинку, а потім знову на Алека. Хлопець зупинився, почувши незнайомий голос, і повільно озирнувся. Його погляд зустрівся з очима Аларіона.

Мить. Тільки мить, але вона здалася вічністю. Аларіон не розумів…

– Аля, – Лола знову тицьнула пальчиком у напрямку Алека, сміючись.

– Тихо, – пробурмотів Аларіон.

Але Алек пішов далі, пішов геть.