Джордж Мартін - Бенкет круків

І коли слуги, прибравши зі столу, пішли, вона так і сказала.

— Я знаю, як батько покладався на тебе, дядьку. А тепер маю покладатися я.

— Тобі потрібен правиця,— сказав Кеван,— а Джеймі відмовився.

«Який він прямий. Ну що ж, добре».

— Джеймі... я так розгубилася через батькову смерть... до пуття й не пам'ятаю, що я тоді говорила. Джеймі доблесний, але, будьмо відверті, трохи недалекий. Томену потрібна людина досвідченіша. Старша...

— Мейс Тайрел старший.

У неї аж ніздрі роздулися.

— Ніколи,— Серсі відкинула кучерик з чола.— Тайрели виходять за межі.

— Так, дурна будеш, якщо призначиш Мейса Тайрела правицею,— погодився сер Кеван,— та ще дурніша — якщо наживеш собі такого ворога. Я чув усе, що сталося в залі світильників. Мейсові не варто було починати таку розмову в людному місці, та все одно: немудро з твого боку було ганьбити його перед половиною двору.

— Мудріше, ніж терпіти в раді ще одного Тайрела,— сказала Серсі; дядьків закид роздратував її.— З Розбі буде компетентний скарбничий. Бачив його паланкін? Різьблений, з шовковими фіранками... Коні в нього краще вичищені, ніж у більшості лицарів. Людина таких статків легко дістане скільки треба золота. Що ж до посади правиці... хто краще зможе закінчити батькову роботу, ніж його брат, який був присутній на всіх його нарадах?

— Всі ми хочемо комусь довіряти. У Тайвіна був я, а до мене — твоя мати.

— Він дуже її любив...— Серсі відмовлялася навіть згадувати оту мертву повію у нього в ліжку.— Певна, тепер вони разом.

— Молюся за це,— сер Кеван, перш ніж відповісти, довгу мить дивився їй в обличчя.— Ти багато від мене хочеш, Серсі.

— Не більше, ніж батько.

— Я втомився,— дядько потягнувся до кубка з вином, зробив ковток.— У мене дружина, якої я вже два роки не бачив, і син, якого я ще не оплакав, і другий син, який збирається одружуватися та вступати у володіння новими маєтностями. Замок Дарі має знову стати міцним, його землі потребують захисту, а спалені ниви слід зорати й наново засіяти. Ланселю потрібна моя допомога.

— І Томену теж...— Серсі не очікувала, що Кевана доведеться вмовляти. З батьком він ніколи не комизився.— Ти потрібен королівству.

— Королівству. Ага. І дому Ланістерів,— він знову ковтнув вина.— Гаразд. Я залишуся й послужу його світлості...

— От і добре,— почала була Серсі, але сер Кеван підвищив голос, заглушуючи її слова.

— ...у тому разі, якщо ти призначиш мене не тільки правицею, а й регентом, а сама заберешся назад у Кичеру Кастерлі.

Якусь мить Серсі просто витріщалася на нього.

— Регентша — я,— нарешті нагадала вона.

— Була. Тайвін не мав наміру довго тримати тебе в цій ролі. Він розповідав мені про свої плани відіслати тебе назад у Кичеру Кастерлі й підшукати тобі нового чоловіка.

Серсі відчула, як у нутрі збурюється гнів.

— Так, він про таке обмовлявся. А я йому сказала, що заміж більше не піду.

Дядька це не зворушило.

— Якщо ти твердо заперечуєш проти нового заміжжя, я тебе не силуватиму. Що ж до всього іншого... ти тепер леді Кичери Кастерлі. Твоє місце там.

«Та як ти смієш?» — кортіло їй заверещати. Натомість вона мовила:

— А ще я королева-регентша. І моє місце — з сином.

— А батько твій так не думав.

— Батько помер.

— Це горе і для мене, і для всього королівства. Розплющ очі й роззирнися, Серсі. Королівство в руїнах. Тайвінові, може, і вдалося б усе владнати, але...

— Я сама все владнаю! — крикнула Серсі, а тоді пом'якшила тон.— З твоєю допомогою, дядьку. Якщо служитимеш мені вірно, як служив моєму батькові...

— Ти не твій батько. І Тайвін завжди вважав своїм законним спадкоємцем Джеймі.

— Джеймі... Джеймі дав обітницю. Джеймі ніколи не думає, тільки сміється з усього й усіх і бовкає, що на гадку спаде. Джеймі — вродливий дурень.

— А все-таки він був у твоєму переліку першим претендентом на правицю. То хто ж тоді ти, Серсі?

— Кажу ж тобі, я від горя нетямилася, я не думала...

— Ні,— погодився сер Кеван.— Саме тому тобі й слід повертатися в Кичеру Кастерлі, а короля залишити з тими, хто думає.

— Король — мій син! — Серсі скочила на ноги.

— Ага,— мовив дядько,— та якщо судити з Джофрі, матір з тебе така сама погана, як і правителька.

Серсі плеснула йому в обличчя вином з кубка.

Сер Кеван підвівся з незграбною гідністю.

— Ваша світлосте,— зронив він; вино стікало по щоках і скрапувало з коротенької борідки.— Дозвольте відкланятися.

— З якого права ти висуваєш мені умови? Ти був у батька простим придворним лицарем!

— Так, земель я не маю, це правда. Але я отримую деякі прибутки й відклав собі дещо в скриню. Твій дідусь, помираючи, не забув нікого зі своїх дітей, а Тайвін завжди добре винагороджував за гарну службу. Я утримую дві сотні лицарів і за потреби можу це число подвоїти. Під мій прапор стануть вільні вершники, я маю золото, щоб найняти перекупних мечів. Тож з вашого боку мудро буде не ставитися до мене так зневажливо, ваша світлосте... і ще мудріше — не робити з мене ворога.

— Ти мені погрожуєш?

— Даю пораду. Якщо не хочеш передавати мені регентство, признач мене каштеляном Кичери Кастерлі, а королівським правицею — або Матиса Рована, або Рендила Тарлі.

«Це Тайрелові прапороносці, обидва». Від такої пропозиції вона мову втратила. «Його підкупили? — думала королева.— Він узяв золото Тайрела і зрадив дім Ланістерів?»

— Матис Рован — розсудливий, обачливий, до нього добре ставляться,— провадив дядько, нічого не помічаючи.— Рейндил Тарлі — найкращий воїн у цілому королівстві. Для мирного часу такий правиця негодящий, але по смерті Тайвіна не знайти кращої людини, щоб закінчити війну. Лорд Тайрел не образиться, якщо ти за правицю обереш когось із його прапороносців. І Тарлі, і Рован обидва компетентні... і віддані. Признач будь-якого з них — і він стане твоїм. Таким чином ти посилиш свою позицію, ослабивши Небосад, однак Мейс тобі за це навіть подякує,— він стенув плечима.— Ось моя порада, приймай її чи ні. Як на мене, хоч Сновиду правицею зроби. Мій брат мертвий, жінко. І я везу його додому.

«Зрадник,— подумала Серсі.— Перекинчик». Цікаво, скільки йому заплатив Мейс