А. Дж. Фінн - Жінка у вікні

перш за все, мені ДУЖЕ прикро, що так раптово минулого разу закінчила розмову.

Добре.

доктор_тут: Усе нормально! У всіх є свої справи!

БабуняЛіззі: Річ не в тім, ПРИСЯГАЮСЯ. Мій інтернет пішов у засвіти! Хай спочиває з миром.

БабуняЛіззі: Таке трапляється раз на кілька місяців, але цього разу це було в четвер, і компанія не змогла когось прислати сюди аж до вихідних.

БабуняЛіззі: Мені ДУЖЕ шкода, навіть не уявляю, що ви про мене думаєте.

Підношу келих до рота, п’ю. Відставляю його, п’ю з іншого келиха. Я було подумала, що Ліззі не хоче слухати мою плаксиву історію. Бракує мені віри в людей.

доктор_тут: Будь ласка, не вибачайтеся! Всяке трапляється!

БабуняЛіззі: Я себе відчуваю тією, що римується зі щукою!!

доктор_тут: Нічого подібного.

БабуняЛіззі: Пробачаєте мене?

доктор_тут: Нема що пробачати! Сподіваюся, що у вас усе добре.

БабуняЛіззі: Так, усе чудово. У мене гостюють мої сини:-)

доктор_тут::-) Дійсно? Вам, мабуть, дуже приємно!

БабуняЛіззі: Так, це чудово, що вони тут зі мною.

доктор_тут: Як їх звуть?

БабуняЛіззі: Бо.

БабуняЛіззі: Та Вільям.

доктор_тут: Чудові імена.

БабуняЛіззі: Чудові хлопці. Вони завжди багато допомагали мені. Особливо, коли Річард хворів. Ми їх достойно виховали!

доктор_тут: Згодна з вами!

БабуняЛіззі: Вільям щодня дзвонить мені з Флориди. Говорить ПРИВІТУЛІ своїм найгучнішим голосом, і я просто усміхаюсь!!! Щоразу зачіпає за живе.

Я теж усміхаюся.

доктор_тут: У мене в сім’ї завжди говорять «вгадай, хто», коли я з ними розмовляю!

БабуняЛіззі: Мені подобається!

Я думаю про Лівві та Еда, чую їхні голоси у себе в голові. До горла підступає клубок. Я відсьорбую ще трохи вина.

доктор_тут: Вам, напевно, дуже весело тепер, коли ваші діти з вами.

БабуняЛіззі: Анно, це й справді ТАК гарно. Вони зараз у своїх старих кімнатах, ніби у «старі часи».

Вперше за останні кілька днів я відчуваю себе розслабленою, впевненою. Навіть корисною. Так, ніби я знову опинилася на Вісімдесят восьмій вулиці, у своєму кабінеті й допомагаю пацієнтові. Тільки об’єднуйтесь.

Мені це потрібно, можливо, навіть більше, ніж Ліззі.

Отож, коли надворі темнішає й тіні розпливаються по моїй стелі, я переписуюся із самотньою бабусею за тисячі миль від мене. Ліззі любить готувати, оповідає вона мені; улюблена страва хлопців — це «моє знамените тушковане м’ясо (хоча не надто знамените)», а ще вона пече «брауні[212] з вершковим сиром щороку для пожежного депо». Раніше у неї був кіт — тут я розповідаю їй про Панча, — але тепер вона має кролика, «коричневу дівчинку, яку звати Петунія». Хоча вона й не кіноман, але Ліззі подобаються кулінарні передачі та «Гра престолів»[213]. Останнє мене дивує — досить жорстко.

І, звісно, вона розповідає про Річарда. «Ми всі за ним дуже сумуємо». Він був вчителем історії, методистським священиком, фанатом залізничних потягів («мав велику модель у себе в підвалі»), люблячим батьком, хорошим чоловіком.

Хороший чоловік та люблячий батько. Несподівано в думках з’являється Алістер. Я здригаюся, занурююсь глибше у свій келих.

БабуняЛіззі: Сподіваюся, вам зі мною не дуже нудно…

доктор_тут: Зовсім ні.

Дізнаюся, що Річард був не просто достойним чоловіком, а й дуже відповідальним, завідував усією хатньою роботою: обслуговуванням побутової техніки, електроніки («Вільям приніс мені Еппл ТіВі, з яким я не можу дати собі ради», — дратується Ліззі), ландшафтним дизайном, рахунками. За його відсутності, пояснює вдова, «я просто приголомшена. Відчуваю себе якоюсь старушенцією».

Я барабаню пальцями по мишці. Це не зовсім синдром Котара[214], але я можу запропонувати кілька швидких кроків. Нумо, розберімося з цим, пишу я їй, — й одразу ж моя кров розігрівається, як і кожного разу, коли я пояснюю пацієнтові суть проблеми.

Витягую олівець із шухляди, шкрябаю пару слів на папірці для нотаток із клейкою смужкою. В офісі я використовувала блокнот «Молескін»[215] і авторучку. Різниці ніякої.

Догляд за домом: Перевірте, чи є якийсь місцевий майстер, який би міг навідуватися до вас раз на тиждень — вона це зможе зробити?

БабуняЛіззі: Так, є Мартін, який працює в нашій церкві.

доктор_тут: Чудово!

Електроніка: Більшість молодих людей добре пораються з комп’ютерами та телевізорами. Не впевнена, скількох підлітків Ліззі знає, але…

БабуняЛіззі: У Робертсів на моїй вулиці є син з айпадом.

доктор_тут: Те, що треба!

Рахунки (найважча частина для неї, як мені здається; «оплачувати в мережі надто складно, забагато різних профілів і паролів»): їй слід вибрати послідовні та легкі для запам’ятовування слова для імені користувача та пароля — я раджу їй власне ім’я, чи ім’я сина, чи день народження близької людини, але замінити деякі літери на цифри та символи. W1LL1@M, наприклад.

Пауза.

БабуняЛіззі: Моє ім’я тоді буде L1221E.

Я знов усміхаюсь.

доктор_тут: Запам’ятовується!

БабуняЛіззі: Сміюся вголос[216].

БабуняЛіззі: В новинах говорили, що мене можуть «хакернути». Мені варто за це хвилюватись?

доктор_тут: Не думаю, що хтось розгадає ваш код!

Принаймні, я на це сподіваюся. Це сімдесятирічна бабуся з Монтани.

Нарешті, робота на подвір’ї: «Зими тут дуже холодні», зазначає Ліззі, тож їй потрібен хтось, хто прибирав би сніг із даху, посипав сіллю доріжку, зрубував бурульки зі стічних труб… «Навіть якби я могла вийти на вулицю, там по вуха роботи, щоб приготуватися до зими».

доктор_тут: Ну що ж, сподіваймося, що до того часу ви повернетеся в зовнішній світ. Але в будь-якому випадку, можливо, Мартін із церкви допоможе вам із цим. Або сусідські діти. Не варто недооцінювати силу десяти доларів за годину!

БабуняЛіззі: Так. Дуже гарні ідеї.

БабуняЛіззі: Дуже вам дякую, докторко Анно. Мені вже НАБАГАТО краще.

Проблему вирішено. Пацієнт отримав допомогу. Відчуття, ніби я свічуся ізсередини. Сьорбаю вина.

І ми повертаємося до тушкованого м’яса та ще до кролів, та ще до Вільяма з Бо.

Світло у вітальні Расселлів. Я виглядаю з-за екрана комп’ютера й бачу, як та жінка заходить до кімнати. Усвідомлюю, що вже не думала про неї більше години. Сеанс із Ліззі йде мені на користь.

БабуняЛіззі: Вільям повернувся з покупками. Дуже сподіваюся, що він не забув купити пончики, про які я його просила!

БабуняЛіззі: Мушу піти зупинити його, доки він усі не з’їв.

доктор_тут: Звісно!

БабуняЛіззі: Ви вже можете виходити на вулицю, btw[217]?

Між іншим, btw. Вона опановує інтернет-сленг.

Я розпластую пальці, розгортаю їх над клавіатурою. Так, я змогла вийти на вулицю. По факту двічі, між іншим.

доктор_тут: На жаль, безуспішно.

Не варто в це заглиблюватись.

БабуняЛіззі: Сподіваюся, скоро вам покращає…

доктор_тут: Я також!

Вона виходить з мережі, а