Агата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

просить Доркас принести їй кілька. У протилежному кутку кімнати стоїть письмовий стіл її чоловіка. Вона намагалася знайти марки і, згідно з моєю теорією, хотіла відімкнути стіл своїми ключами. Те, що один з них підійшов, я знаю. Отож вона відмикає шухляду стола і, шукаючи марки, випадково натрапляє на дещо інше – листок паперу, який Доркас бачила в її руці і який, звичайно, не мав потрапити на очі місіс Інґлторп. З іншого боку, місіс Кавендіш переконана, що цей аркуш, за який так міцно вчепилася її свекруха, – письмовий доказ невірності її чоловіка. Вона вимагає його в місіс Інґлторп, яка запевняє її, цілком щиро, що цей лист її не стосується. Місіс Кавендіш не вірить їй, гадаючи, що місіс Інґлторп прикриває пасинка. Оскільки місіс Кавендіш – дуже рішуча жінка й під маскою стриманості шалено ревнує свого чоловіка, то налаштована будь-якою ціною дістати той аркуш, і у вирішенні цієї проблеми їй на допомогу приходить випадок. Вона несподівано знаходить ключ до бювара місіс Інґлторп, який та загубила вранці. Мері знала, що свекруха завжди зберігає всі важливі документи в цьому бюварі.

Тому місіс Кавендіш складає план, як лише може зробити жінка, доведена своїми ревнощами до відчаю. Того вечора вона відсунула засув на дверях, що ведуть до кімнати мадемуазель Синтії. Можливо, і петлі трохи змастила, тому що, коли я відчиняв двері, це було досить безшумно. Задля більшої безпеки місіс Кавендіш відклала виконання задуму на сам досвіток, оскільки прислуга звикла чути, як вона в такий час ходить кімнатою. Жінка повністю одяглася в робочий одяг і тихо ввійшла в спальню місіс Інґлторп через кімнату мадемуазель Синтії.

Він на мить замовк, і Синтія не стрималася:

– Але я б прокинулася, якби хтось пройшов через мою кімнату!

– Якби не були під дією снодійного, мадемуазель.

– Снодійного?

– Mais oui! [26] Пам’ятаєте, – він знову звернувся до всіх нас, – попри весь шум і бучу, що знялися в сусідній кімнаті, мадемуазель Синтія міцно спала? Є дві можливості: або вона прикидалася, що спить, – чому я не повірив, – або її стан викликали штучно.

З цією ідеєю в голові я ретельно оглянув усі чашки кави, пам’ятаючи, що саме місіс Кавендіш принесла каву мадемуазель Синтії увечері напередодні. Я взяв зразки з кожної чашки та відправив їх для аналізу – але безрезультатно. Я уважно перерахував чашки – а раптом одна з них зникла. Шестеро людей пили каву, і, відповідно, було шість чашок. Довелося зізнатися собі, що я помилявся.

А тоді я виявив, що винний у серйозному недогляді. Каву принесли сімом людям, а не шістьом, тому що того вечора там був доктор Бауерстайн. Це повністю змінювало всю справу, бо зникла одна чашка. Прислуга нічого не помітила, оскільки Енні, служниця, яка принесла каву, налила сім чашок, не знаючи, що містер Інґлторп так її й не пив, а Доркас, яка, як завжди, прибирала зі столу вранці, виявила шість чи, точніше, п’ять чашок, тому що шосту знайшли розбитою в кімнаті місіс Інґлторп.

Я був упевнений, що зникла чашка мадемуазель Синтії. Була ще одна причина так думати: у всіх чашках був цукор, а мадемуазель Синтія ніколи не підсолоджувала каву. Мою увагу привернула розповідь Енні про «сіль» на таці з какао, яке вона щоночі приносила в кімнату місіс Інґлторп. Отож я дістав трохи цього какао та відправив його на аналіз.

– Але це вже робив доктор Бауерстайн? – швидко сказав Лоуренс.

– Не зовсім. Він попросив зробити проби на стрихнін. Але не перевіряв його, як я, на вміст снодійного препарату.

– Снодійного?

– Так. Ось звіт лабораторії. Місіс Кавендіш застосувала безпечне, але ефективне снодійне до обох: місіс Інґлторп і мадемуазель Синтії. Тоді їй, як наслідок, mauvais quart d’heure [27]. Уявіть, як вона почувалася, коли свекрусі раптом стало погано, жінка померла і відразу ж після того заговорили про отруту! Мері була впевнена, що снодійне, яке підсипала, цілком безпечне, але, безсумнівно, у той жахливий момент боялася, що смерть місіс Інґлторп – то її вина! Охоплена панікою, вона біжить униз і швидко кидає чашку та блюдце мадемуазель Синтії у велику мідну вазу, де їх пізніше знаходить містер Лоуренс. Залишків какао місіс Кавендіш не наважується торкнутися. Надто багато очей стежать за нею. Можете здогадатися, яке полегшення вона відчула, коли згадали про стрихнін, і вона зрозуміла, що трагедія – це не її рук справа. Тепер можливо пояснити, чому симптоми отруєння стрихніном так довго не проявлялися. Снодійне, прийняте разом зі стрихніном, сповільнило дію отрути на декілька годин.

Пуаро замовк. Мері поглянула на нього. На її обличчя повільно поверталася барва.

– Усе, що ви сказали, цілком правильно, мсьє Пуаро. То була найстрашніша година в моєму житті. Я ніколи цього не забуду. А ви просто чудові. Тепер я розумію…

– Що я мав на увазі, коли казав вам, що можете сміливо сповідатися отцю Пуаро, так? Але ви не довіряли мені.

– Тепер я все зрозумів, – сказав Лоуренс. – Какао зі снодійним після отруєної кави просто сповільнили її дію.

– Саме так. Але чи була в каві отрута? Тут у нас невеличка проблема, оскільки місіс Інґлторп узагалі її не пила.

– Що? – зойкнули всі від несподіванки.

– Не пила. Пам’ятаєте, я говорив про пляму на килимі в кімнаті місіс Інґлторп? Виявилося дещо особливе в цій плямі. Вона була ще волога, від неї сильно пахло кавою, а поміж волокон килима я знайшов невеликі порцелянові друзки. Я одразу ж зрозумів, що сталося, бо лишень двома хвилинами раніше поклав свій портфелик на стіл біля вікна, той перехилився, і мій портфель упав точнісінько на те ж місце, де була пляма. Так само місіс Інґлторп поставила свою каву, коли заходила в кімнату того вечора, а зрадницький стіл зіграв з нею той же фокус.

Про те, що потім сталося, я можу лише здогадуватися, але я б сказав, що місіс Інґлторп підняла уламки чашки та поклала їх на столик поруч із ліжком. Потребуючи чогось підбадьорливого, вона підігріває какао й випиває його. Тепер перед нами нова проблема. Відомо, що в какао стрихніну не було. Каву вона не пила. Але стрихнін вона таки випила між сьомою та дев’ятою вечора. Що ж то був за третій засіб, який зміг приховати смак так, що ніхто про це не подумав? – Пуаро оглянув кімнату, потім сам виразно відповів: – Її ліки!

– Ви маєте на увазі, що вбивця підсипав стрихнін у її тонік? – викрикнув я.

– У цьому не було потреби. Він