Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

id="p94">Кортес похитав головою і вдав, ніби ображено дивиться на

Тіллі, хоча й не покинув свій незмінний вишкір на всі тридцять

два:

— Місис Фейґан, генсекова віра й упевненість у моїй

спроможності випробовують на міцність мою скромність. А ми ж

летимо назустріч нічому іншому, як найбільш винятковій події

в історії людства, відколи помер наш Господь.

Тіллі гмикнула:

— Хочеш сказати, його віра й упевненість у тому, що з тебе він

може мати до сотні мільйонів виборців уже цього року в липні?

— Мем, — Кортес уперше повернувся до Тіллі й зустрівся з неї

поглядом. Усміх нікуди не зник, але в повітрі повіяло

холодком. — Можливо, ви трошки перебрали з шампанським

сьогодні.

— Чому ж, там ще багато місця лишилося.

Отець Мішель поквапився рятувати ситуацію. Він схопив Тіллі

за руку та промовив:

— Думаю, наш улюблений генсек іще більш удячний за щедру

підтримку його передвиборчої кампанії вашим чоловіком. Але

менше з тим, персонально — для вас — він таки організував

найдорожчий круїз в історії.

Тіллі гмикнула й відвернулася від Кортеса:

— Це ж, блядь, Роберт. Він може собі це дозволити.

Через сказану непристойність запанувала незатишна пауза, отець Мішель, немовби перепрошуючи, всміхнувся до Анни.

Вона відповіла тим самим. Проте ця її реакція йшла з такої

глибини, що вона вже й не намагалася тримати їхній темп.

— Цікаво, що він з усіх них має? — проказала Тіллі, намагаючись переключити увагу на когось іншого. — Усі ці

митці, письменники, актори. Скільки голосів дає участь артиста

у званій вечері? Хіба вони взагалі ходять на вибори?

— Це все несе певне символічне значення, — відповів отець

Мішель із добре вишколеним виразом замисленості на

обличчі. — Ми представляємо людство, що зібралося дослідити

величезне питання нашого часу. Мирське й духовне зібралося

докупи, щоби постати перед приголомшливою загадкою: чим є

Кільце?

— Прикольно, — сказала Тіллі. — Репетиції своє дають.

— Дякую, — усміхнувся єпископ.

— Ну, а що ж таке Кільце? — запитала Анна, насупившись. —

Ворота з червоточиною, правда? Здається, це ніхто не оспорює, еге ж? Ми про їхню теоретичну можливість століттями

говорили. Так вони виглядають. Проходиш у них, і ти вже не тут, коли опиняєшся на протилежному боці. Зворотній сигнал ледь

просочується назад, зникомий. Це червоточина.

— Звісно, цього відкидати не потрібно, — відказав їй отець

Мішель. Тіллі всміхнулася через те, яким кислим тоном він це

промовив. — То в чому полягає наша місія, на вашу думку, Анно?

— Хіба питання, власне, стоїть про це? — відповіла питанням

на питання вона, рада, що розмову повернуло в зрозуміле їй

річище. — Питання полягає в значенні цієї події для нас. Це

змінює геть усе. Навіть якщо це прекрасне відкриття, ми все

одно робимося через нього розгубленими. Людям доведеться

вписувати його в зрозумілу їм картину всесвіту. Що це означає

для нашого розуміння Бога. Що це нам про Нього говорить.

Перебуваючи тут, ми можемо запропонувати їм розраду, якої не

змогли би принести, лишаючись деінде.

— Згоден, — кивнув Кортес. — Наше завдання полягає в тому, щоби допомогти людям порозумітися з цими загадками. А іншої

такої несусвітньої ще треба пошукати.

— Ні, — заперечила Анна, — мені не йшлося про порозуміння…

— Якщо грамотно зіграє такими картами на руках, —

перервала її Тіллі, — то Естебан забезпечить собі ще чотири

роки на посаді. Оце вже точно буде диво.

Кортес вишкірився білозубим вищиром, побачивши когось

у протилежному кінці кімнати. Їм помахав чоловік, оточений

невеликою компанією інших чоловіків та жінок у бахматих

помаранчевих вбраннях.

— І ви вірите цим людям? — подивувалася Тіллі.

— Здається, то делегати від Церкви вознесеного людства? —

запитала Анна.

Тіллі похитала головою:

— Вознесеного людства? Чесно? А давайте придумаємо собі

влас ну релігію і вдаватимемо із себе богів?

— Обережно. Вони не одні такі, — проказав Кортес.

Помітивши, що Анна знітилася, отець Мішель