Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

бас, щойно вона переступила поріг офіцерської кают-компанії.

Приміщення підготували для святкування. Заставлені їжею

столи розташували кільцем під стінами, а між ними посередині

розпорошеними групками спілкувалося близько сотні людей.

В одному куті імпровізований бар із чотирма барменами хутко

робив свою справу. Високий засмаглий чоловік із бездоганною

стрижкою та білим волоссям, вбраний у взірцевий сірий костюм, вийшов із гурту, немов Венера з морської піни. Анну

спантеличило, як йому вдався цей ефект. Він простягнув руку

й потиснув її Анні.

— Я такий щасливий бачити вас у нашому товаристві. Я дуже

багато чув про вашу прекрасну роботу на Європі і навіть не

уявляю, щоб Світова рада методистських церков обрала для цієї

важливої подорожі кого-небудь іншого.

Анна потиснула йому руку у відповідь, а потім акуратно

вивільнила свою долоню. Доктор Ектор Кортес, отче Генк, як він

звався на своїх щотижневих стримах для понад ста мільйонів

людей. Близький друг і духовний порадник самого генерального

секретаря. Вона навіть уявити не могла, звідки він її взагалі

знає. Кількісно її крихітна парафія трохи менша сотні людей на

Європі перебувала в межах похибки від його слухачів та глядачів

по всій Сонячній системі. Анну розривали відчуття лестощів, дискомфорту й прихованої підозріливості.

— Докторе Кортесе, — привіталася вона. — Рада знайомству.

Звичайно ж, я дивлюся ваші трансляції.

— Звичайно ж, — непевно всміхнувся він і вже озирався по

кімнаті, шукаючи нового співрозмовника. Жінці здалося, що, вітаючись із нею, він просто скористався шансом закінчити

неприємну розмову. Анна не знала, ображатися їй через це чи, навпаки, зітхну ти з полегшенням. Вона вирішила, що її це

радше звеселяє.

Геть як менший об’єкт засмоктує на орбіту більшого

гравітаційного колодязя, так і літній чоловічок у вбранні римо-католицького священника відділився від центрального гурту

й подрейфував у сторону доктора Кортеса.

Анна почала було представлятися, коли її перервав лункий

голос Кортеса:

— Панотець Мішель. Привітайтеся з моїм другом, превелебною докторкою Аннушкою Воловодовою. Вона працює

на славу Господа Бога з парафіянами методистської церкви на

Європі.

— Превелебна Воловодова, — привітався католик. — Мене

звуть отець Мішель. Я із Римської архидієцезії.

— Дуже приємно познайо… — почала було Анна.

— Та не дайте себе ввести в оману цими старосвітськими

священницькими штучками, — знову продуднів голос Кортеса

згори. — Він єпископ, який от-от стане кардиналом.

— Мої вітання, — усміхнулася жінка.

— Пусте. Це велике перебільшення й напускний туман, — аж

засяяв старий. — Усе відбудеться тільки тоді, як на це стане воля

Божа.

— Якби це було неправдою, то й вас би тут не стояло, —

заперечив Кортес.

Єпископ хіхікнув.

За офіціантом у формі, що ніс тацю з келихами шампанського, прослідувала жінка в дорогій голубій сукні. І за фужерами вони

з панотцем Мішелем потягнулися одночасно. Анна посмішкою

відмовилася від пропозиції причаститися й собі, і офіціант зник

у натовпі по центру кімнати.

— Прошу вас, — звернулася до неї жінка, — не лишайте мене

на самоті із шампанським і католиком. Це завелике

випробування для моєї печінки.

— Дякую, але…

— А ти, Генку? Мені казали, ти здатен подужати чарку-дві. —

Свої слова вона перемежала великими ковтками шампанського.

Посмішка Кортеса могла означати все що завгодно.

— Я Анна, — вона потиснула незнайомці руку. — У вас гарна

сукня.

— Дякую. А я — місис Фейґан, — удавано формально відповіла

незнайомка. — Або просто Тіллі, якщо ви не грошей прийшли

просити.

— Рада знайомству, Тіллі. Мені дуже шкода, але я не п’ю.

— Хай Бог милує мене від усякої терпимості, — промовила

Тіллі. — У вас не було справжньої гулянки, якщо не бачили, як

англікани намагаються перепити католиків.

— Як негарно, місис Фейґан, — промовив отець Мішель, — я ще

на бачив жодного англіканина, який би міг зі мною

позмагатися.

— Генку, а чого це Естебан випустив тебе з поля зору? — Анна

не одразу збагнула, що Тіллі говорить про генсека ООН.