Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

Я почухала багатостраждальне місце і скривилася, згадавши купу повчань і зловтішних коментарів кіднепера, які мені довелося вислуховувати, коли я просила в нього мазь від синців. О, як я проклинала все суще, коли мастила куприк тією тяжко здобутою маззю.

- А коли мені якимсь дивом, попри моє невезіння, таки вдалося перелізти через мур, мене впіймали і повернули до замку пухнастики-жахастики, бо я втрапила до однієї з їх пасток. Світло! І нащо я тільки сказала приставити цих помилок некромантії охороняти замок?! Хто мене за язик тягнув?!

Ох, як же Макс ржав, коли приймав мене, зв’язану і з кляпом у роті, з рук в руки у Косого! Він сказав, що це карма. Може, й так. Хто його знає. Нічого, почекаю, коли його кармою приб’є за все хороше – ох і буду я сміятися!

- Так, не відволікайся, Сабі, - я відірвала себе від приємних думок про справедливу помсту. – Що там ще було?.. А! Тоді я ще двічі перелізла через мур і навіть відбігла на пристойну відстань, але той гад крилатий мене впіймав! Впіймав, зграбастав в свою лускату лапу і притягнув назад! І увесь політ він сміявся! Ні, він ржав! Як ненормальний! Як же бісить! Руда безсовісна падлюка! Щоб йому гірчицею об’їстися!

Я глибоко вдихнула і зі свистом видихнула, тоді нервово провела рукою по волоссю і цим рухом розтріпала його. Не треба зараз про дракона. Він і так вже в печінках сидить. Ні, і де моя логіка?! Він бісить так, що придушити хочеться, але й викликає в мені симпатію! Гм, завжди можна знайти компроміс! Можна задушити Макса, але в обіймах! У мене скоро з цим всім кукуха поїде…

- Так, що там далі було зі спробами втечі? А, точно. Позавчора я вирішила піти іншим шляхом і зробити підкоп. Два дні я копала, але мене розсекретила економка, тож, думаю, Макс вже в курсі про нору під муром. Ех, не дарма ця пані-Швабра мені ще спочатку не сподобалась! Ябеда вона.

Я знову задумалась. Попри детальний аналіз проблеми вголос, я так ні до чого путнього і не додумалась.

- Добре, нічого цей мозковий штурм не дасть, - я встала, з хрустом потягнулась і потерла нижні й ніжні півкулі – ох і незручні в них тут стільці! – Треба виходити в світ. Може, знайду ще ідейку, як звідси втекти. Все, вперед на пошуки ідей!

Я там, здається, пообіцяла собі уникати Макса? Ага. Аякже. Звісно. Аж три рази.

За законом підлості, не інакше, щойно я вийшла за двері «келії», наштовхнулася на страшного і злого дракона. Ну, добре, дракон в цьому замку живе дуже смішний (особливо, коли злиться) і веселий (коли мститься), але того факту, що цей гад крилатий має абсолютно неможливий характер і що він нахабно і абсолютно безсовісно тримає мене в ув’язненні, це зовсім не змінює. Принаймні я постійно собі про це нагадую, а то останнім часом ловлю себе на дезертирській думці, що тут не так вже й погано… Зробити ремонт, поставити слуг на місце – і буде просто казка. Ну от, знов ця думка! Геть! Геть з моєї голови!!!

- Восьмий день, моя зіронько, - самовдоволено ошкірився дракон.

- Дістав, - я розвернулася і пішла в протилежний від руденького бік.

- Фу, як некультурно, - Макс засміявся.

А що я зроблю?! Настрій у мене сьогодні поганий! Гіршого не буває!

- Зате чесно, - крикнула, бо була вже вкінці коридору.

- Туше, моя зіронько. Чесність я ціную.

Фух, спекалась. Тепер головна мета цього дня – не бачитися з кіднепером! Гра в хованки почалася!

Вийшовши з замку, я попрямувала на обхід території по периметру. Це вже стало звичкою. Кожного дня я ходжу вздовж замкового муру, сподіваючись знайти слабке місце, придатне для втечі.

Цього разу я вирішила плюнути і просто так, для забави, залізти на дерево. Тут якраз росте зручна яблунька, на яку я вже давненько задивляюся. Фрукти на ній на вигляд смачненькі. Добре, що в цьому світі ще літо.

- Дістало вже все, - пропихтіла я, чіпляючись за гілки. – Тікати треба тоді, коли Макса вдома немає, а то знов мене в лісі виловить і назад притягне. Ні, йому що, важко сходити до когось в гості?!

- Не важко, - почувся веселий голос звідкись знизу. – Але як можна залишити свою гостю саму і піти кудись розважатися?

Як я не гепнулась, не знаю. Це чудо. Просто чудо.

- Ти мене переслідуєш чи що?

- Я за тобою наглядаю, а то ще вб’єшся десь, а мені труп ховати лінь.

- Значить переслідуєш, - я зітхнула і таки сіла на потрібну гілку. Тепер я можу бачити дракона внизу.

- Угу, ти мене ще сталкером назви.

- Та хто тебе знає. У всіх різні хобі.

- Звісно. У тебе, наприклад, дуже цікаве хобі – обкрадати всіх під ряд під виглядом благодійності.

Я зі злістю кинула в нього вже надкушеним яблуком, але він врятував свій ніс, зловивши фрукт. Яка прикрість.

- Слухай, кинь мені ще яблуко, - сміючись попросив дракон. – Люблю цей сорт.

- Сам візьми, - огризнулася я. – Я ж тільки «під виглядом благодійності» все роблю! То нащо тобі яблуко просто так давати?! Сам лізь.

- Та без проблем, - Макс знизав плечима і поліз до мене на дерево. Вмостився на сусідній гілці, смачно хрустячи яблуком. – Слухай, я все хотів спитати: нащо вам з подругою такі великі суми? Ні, ми з Рошаіром прослідкували за вами один день і зрозуміли, що ви типу волонтери, але ви ж лишили золото в себе. Ви не віддали його в той дитячий будинок на благодійність.