Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 18

       Едвін не зміг заснути, тож вийшов на кухню та увімкнув чайник. Дістаючи чашку та пакетик чаю він почув тихі кроки позаду себе.

— Зробиш і мені? - то була Емілі, вона сором'язливо потягнула рукав сверту та закусила нижню губу.

       Чоловік кинув короткий погляд на дівчину та погоджуючись кивнув.

— Цукор? - чоловік запитально вигнув брову.

— Так, одну ложечку, будь ласка. - дівчина легко посміхнулася та коли він відвів погляд вивчала його тіло. 

       Емілі не знала, як почати розмову. Тим часом чоловік вже поставив горнятко навпроти дівчини.

— Дякую! - вона зробила ковток чаю. - Чому не спиш? - вона поглянула на чоловіка.

— Не можу заснути. А ти? - його очі наповнилися теплом та турботою.

— Я теж. - вони не відводили очі одне від одного.

— Розкажи мені про те, що сталося тоді... Будь ласка. - він говорив м'яко, без натиску. 

— Коли я віддавала квітку смерті, то вона вже знала моє ім'я і сказала, що ми побачимося... дуже скоро побачимося. - дівчина відвела погляд на горня. - Я спитала її чому. Вона сказала, що скоро дізнаюся, а тоді... 

— Емі, благаю скажи мені правду. Я хвилююся за тебе.

       Едвін стояв поряд, але ще більше скоротив відстань між ними. Він взяв дівчину за плечі та розвернув її до себе, а тоді обома руками охопив її обличчя та змусив тим самим дивитися йому в очі.

— Але ти теж не казав мені всієї правди. Брехав і не підпускав до себе близько. - сльози навернулися на очі дівчини. Вона стримувала їх як могла.

— Пробач, що не зміг тоді нічого розказати. Настане момент, коли я зможу тобі все сказати. Повір мені, будь ласка. - він притиснувся своїм чолом до її та пильно дивився на дівчину. Вона ж закрила очі та сльози все ж ринули з очей. Він обережно прибрав сльози.

— Як я можу тобі вірити?! - Емі казала це тремтячим голосом, а чоловік лише ніжно поцілував її у чоло.

— Пробач. Пробач, що не можу всього сказати, але повір я ніколи б не використав тебе. - він міцно та водночас ніжно обійняв її цілуючи в скроню.

— Це могло вбити нас двох, тож вона сказала знайти одного чоловіка і повідомити її. Він дуже добре переховується, тож вона сказала, що я впораюся з цим, але... - сказала дівчина коли заспокоїлася і обіймала чоловіка.

— Але? - Едвін чекав будь-що погане.

— Вона сказала, що ми з тобою разом знайдемо його швидко. Чому вона вказала на тебе? - дівчина трохи відсторонилася та поглянула чоловіку в очі. Її цікавило все ж чому він.

— Поки я працював тут без тебе, я був детективом, тож схоже вона чула про мене. Я мав значні успіхи в кар'єрі, тому схоже вона знає, що зі мною ти впораєшся швидше. - він говорив спокійно, чим заворожив дівчину.

— То ти мені допоможеш? - з надією в очах спитала вона.

— Звісно. Я би допоміг навіть якщо б ти не просила. - він знов поцілував її в чоло та притиснув до себе.

— Чому ти не можеш мені сказати про свої проблеми? - вона міцніше обійняла його, наче очікувала, що він буде тікати.

— Не хочу, щоб ти хвилювалася.

— А є причини для хвилювання? - вона трохи відсторонилася, щоб бачити його очі.

— Послухай, ти мені дуже дорога. Якщо з тобою станеться щось то це буде моя провина. Я не зможу собі цього пробачити. Тому тримаю тебе на відстані. 

— Ти щось приховуєш від мене?! Чому не можеш сказати про це? Ми би змогли вдвох впоратися.

— Емі. Ти моє слабке місце. Якщо вони знатимуть про тебе, то зможуть нашкодити тобі. Я цього не витримаю. Не витримаю втратити тебе ще раз. 

— Хто вони? Скажи мені, будь ласка. Я хочу знати.

— Що ж ти зі мною робиш?! - вони дивилися у вічі одне одному. Чоловік заправив пасмо волосся дівчині за вухо та ніжно водив по щоці своїми пальцями.

— То? - вона хотіла знати відповідь.

— Привид минулого. Я хотів, щоб ти не була під прицілом, але ти... найбільша моя слабкість. Коли робив тобі боляче, думав лише про твою безпеку, але потім ці обставини і куля. Сама доля заборонила покидати тебе. - він криво посміхнувся. - Я знаю, що був неправий. Пробач. 

— І ти пробач за сестру.

— Ти не повинна вибачатися. Вона колись повернеться і вже не буде злим духом. Все буде добре. І... Я би ніколи не обрав нікого окрім тебе. - він притиснувся своїм чолом до її. - Тоді... В тому маєтку я знав, що сестра хотіла заволодіти силами реліквії нашої сім'ї, але вона не знала, що єдиною власницею була... ти. 

— Що? - дівчина здивовано поглянула на чоловіка.

— Ця реліквія передається з покоління в покоління по чоловічій лінії, але... власники не вони, а їх жінки. А точніше ті, кого вони покохали. І знаєш... я не зможу покохати когось окрім тебе, Емі. - дихання стало важким в обох. - Я кохаю тебе, моя Емі! Я так сильно тебе кохаю, що не в змозі стримати своїх почуттів. Думаю про тебе щосекунди кожного дня, де би я не був.

       Дівчина стояла в шоці. Едвін зізнався в коханні. Отак просто. Серед ночі. На кухні. Вона відчувала щирість його слів кожною своєю клітиною тіла. І тільки вона хотіла щось сказати, як він продовжив говорити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍