Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

- Чому боцман не очолив вашу команду? - нахмурився Ділан.

- Не схотів...

- Але вони слухаються тебе, як лідера і не скажеш, що боцман... - протягнув здивований Ділан.

- Після декількох подорожей і угод виявилось, що я природно більш смілива і... хитра. Маю чуйку на вигоду. Та й придурошна, бо лізу в саме пекло... - усміхнулась своїм думкам Азалія.

- С приводу пекла... Це ти як в воду гледіла, - пошуткував Ділан.

- Вода, то твоя прерогатива, - усміхнулась йому у відповідь Азалія. 

- А як ви потрапили в ту бухту? З Кракеном, - запитав атлант.

Ми плавали дуже довго... Спочатку Атлантикою. Потім, перетнувши Атлантичний океан, ми потрапили на батьківщину всіх піратів - у Карибське море. Там теж немало продали. А на Кубі добрали команди. Так у нас з'явився лоцман Індієць, Юнга, і декілька матросів.

- А кок? 

- Теж колишній солдат. Просто готує так класно, що вирішили перевести його на кухню повністю, - Азалія продовжила. - Після Куби через Панамський канал потрапили в Тихий океан, - вона дублювала свої слова, показуючи усе на карті. - Там намагалися знайти щось цінне в колумбійських джунглях Південної Америки і вийшли до бухти, де і знайшли Кракена і одного безсовісного атланта, який за своє спасіння зробив із капітана раба, - єхидно уколола Ділана піратка, підсміючись.

- Ой-ой, - прогримасничав у відповідь атлант.

- Що за ой-ой... А хто ми з тобою один одному? Ти про це думав? - серйозно запитала вона. - Коханці... друзі... васал та його господар. Все це якось не відтіняє наших відносин.

- А як би ти сказала? 

- Попутники, - хвилину подумавши, відповіла Азалія. - У нас один шлях і крім цього нічого нас не пов'язує. Можливо, спільне минуле, але і це під знаком питання... 

- І що з того? - хмикнув у відповідь Ділан.

- Завершимо місію і розійдемось як в морі кораблі. Ось до чого я... - вона згорнула карту і, обійшовши стола, кинула її в один з ящиків.

- Не сказав би, що згоден, але поки залишимо цей план. - пробурмотів собі під носа атлант. 

- Га... - не розчула його піратка. - Що ти там сказав? 

Він лиш усміхнувся і відповідь:

- Та так, нічого важливого. 

Двері з шумом розчинились і в каюту увійшов боцман. 

- Капітан. Вам варто це побачити.

Ділан з Азалією переглянулись і поспішили на палубу. Те, що вони побачили не могло не вразити. 

Туман майже розсіявся, а це значило, що вони минули сирен. Їх взору постала жахаюча картина. 

Серед океанських вод дрейфували старі покинуті кораблі, яких суєвірні моряки назвали б "летючими голандцями". Їхні вітрила порвані, корпуси оплетені водоростями. На жодному з них немає рульового, який би повів судно по воді впевненою рукою, і тому хвилі женуть їх невідомо куди.

Їх звуки ніби виходять з пекла. Скрипи дерев'яної обшивки схожі на протяжні стогін, а хлюпання води в напівзатоплених трюмах нагадують важке переривчасте дихання.

Вони приречені завжди бороздити хвилі океану і нікому більше не зійти на берег.

Тільки тепер можна впевнено стверджувати, що сирени винищили усіх людей на борту і лиш Чорній зірці пощастило. Солодкі голоси вплинули не на всіх. На боці команди була капітан, яка, як жінка, не піддалася чарам. А також атлант, який розчистив кораблеві дорогу. Чому ж чари не вплинули на нього? Можливо через його лиш напівлюдську природу. А може ще чомусь....

Що розмірковуєш про те, що твоєму корабелю і команді пощастило? - атлант став поруч, відволікти капітана.

- Чому? - прошепотіла вона. - Точніше навіщо вони тут? Скільки ж душ згубили....

- Щоб особливо не шастали тут усякі, - здвигнув плечима Ділан. - Сирени - це перша брама Атлантиди. Жорстоко, звісно, але проти не бажаних гостей дуже навіть дієво.

- Але ж ти позбавився їх. Як же тепер Атлантида без цього бар'єру? - здивовано вимовила Азалія.

- А з чого ти взяла що я їх убив? - звів брови атлант. - Я просто знешкодив їх на деякий час. Вирубив. Ось-ось опритомнюють і знову нагонять туману. Тож треба швидше добратися до другої брами, яка безпосередньо приведе нас в Атлантиду.

- Чого зразу не сказав?! - пиратка хмикнула і відвісила Ділану запотиличника.

- Ти здуріла?! - обурився атлант. - Я обіцяв перемир'я, але ще раз розпустиш руки і я нагадаю, хто в нашій парі головний!

- Пу пу пу, - поглузувала піратка. - Та я тобі зад з легкістю надеру! Ти все одно позбавився своїх сил!

- Надерла би. Та не забувай про нашийник. Будеш перечити мені, придушу, - фиркнув Ділан.

- Ну в тебе і фетиші. Збоченець... - перевела все в жарт Азалія і пішла до команди. Нариватися їй не хотілося.

- Гей! Спустити вітрила! - гукнула вона. Пальця підняла і затримала його в повітрі. - Вітер попутний! Рухайте вашими лінивими задами! Нам потрібно швидше добратися до пункту призначення!