Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Так. Початок і завершення навчання в Інституті неодмінно проходить після клятви в колі свічок.

–Живи і процвітай, сестро.

–Ага. Дякую.

–Повторюй за мною. – говорила Архіваріус, дещо знітившись. – Я – Олімпія Ґотлін, присягаюсь використовувати велику магію винятково на користь людства. Я захищатиму, лікуватиму і допомагатиму. Я не стану використовувати оборонні чари для нападу. Я використовую їх для захисту себе і людини. Нехай захистить мене великий Ковен. Навіть якщо я покину Верхнесферу, я залишуся вірна йому. І ніколи не забуду свій дім і обов'язок.

–Типу того.– пробубнила Олімпія.

–Ти повинна повторити кожне слово.– насупився Архіваріус.– Давай спочатку. Я – Олімпія Ґотлін...

З третьої спроби, вона повторила посвяту. Але явно пересилюючи себе, їй не подобалося те, що її змушували говорити, і вона не хотіла присягатися в тому, до чого її примушували. Побачивши, що кілька свічок згоріло, Аджаала насупилася.

–Ходімо швидше.– хапаючи її за руку, вона склала пальці трикутником і перенеслася з сестрою на центральний острівець і там, недалеко від палацу Ковена, розташувалися маленькі двоповерхові будиночки відьом.

–Нам сюди.– повідомила Аджаала, проводжаючи дівчину до одного з будинків.

–Може, поясниш, у чому річ? – роздратовано запитала Олімпія, забираючи свою руку у відьми. – Куди ми так поспішаємо?!

–Свічки ніколи не гаснуть, якщо відьма в колі і в неї чистий розум.– понизила голос Аджаала.

–Ну, одне з двох, або я не відьма, що занадто добре для правди, або в мене розум забруднився.

–Явно друге, до того ж за народження.– саркастично підмітила Аджаала.

Олімпія закотила очі, сестра взялася за довгий мідний язичок дзвіночка над вхідними дверима і затрясла його. Почувся дзвінкий звук і кроки за дверима.

–Живіть і процвітайте, Містрал. – привіталася Аджаала й осіклася.

Бабуся привітно посміхнулася.

–О, живіть і процвітайте, дівчатка. Королева не казала, що вас буде двоє... що ж я подумаю, куди вас розмістити.

–Зачекайте. – насупилася Аджаала, – Королева говорила з вами?

–Запитала, чи не знаю кого з вільною кімнатою. У мене якраз нагорі пустує. Я вирішила запропонувати допомогу. Завжди мріяла про внучку. Але обидві мої доньки загинули, так і не подарувавши мені спадкоємицю. А коли вас двоє, це навіть краще.– вона привітно посміхнулася їм.

–Я тільки привела сестру. – відповіла Аджаала, відчувши, як гіркота в роті стає нестерпною.

–Що ж, чаю хоч попийте.

–У вас знатний чай.– широко посміхнулася вона, Містрал посміхнулася, але трохи насупила брови.–Як я чула.–швидко виправилася Аджаала.

–Проходьте, дівчатка. Я поки чайник поставлю.

Аджаала зробила крок у будинок, усвідомивши, що тривога заповнює її. Вона жила тут із самого дитинства, знала кожен куточок і кімнату. Усе тут нагадувало їй безтурботне дитинство на Верхнесфері. Вона повільно приземлилася на диван, бабуся якраз наливала чай.

–Мій чай миттю додасть вам сил, у ньому мій секретний інгредієнт.

Аджаала відпила з чашки й усміхнулася.

–Чебрець?

Містрал здивовано глянула на неї.

–Ніхто ще жодного разу не вгадав секретний інгредієнт! Мої вітання.

Аджаала посміхнулася, відчуваючи, як сльози душать її, вона відвела погляд.

–У вас дуже... симпатичний будинок.–широко посміхнувшись, сказала Олімпія.

–О, спасибі, люба. Після королівських покоїв, мабуть, місця замало... – реготнула Містрал.

–Ельга переконала мене, що зміна обстановки піде на користь.–відповіла Олімпія.

–Будемо сподіватися, що вона має рацію.– Містрал підморгнула їй.

–Так. Упевнена, так і є.– з тиском відповіла Аджаала, вчепившись поглядом у сестру.

–Розкажіть мені про вас. –попросила Містрал.– Як виросли, чому тільки зараз навчаєтеся?

–Я росла в сім'ї магів, прийомна дочка. Вони не знали про моє походження. Зате Аджаала...

–Я теж прийомна дочка, але все дитинство проводила в архівах. – перебила її дівчина. – Сестра в мене любить артачитися, тому я навчилася швидко, а вона впиралася до останнього.

–Чому ж ти сама не навчила її? – поцікавилася Містрал.

–Це було б занадто легко. Є фраза, якої я дотримуюся, як кредо: «Відьма не має права на невігластво, бо воно коштує надто дорого.» Отже, краще їй отримати знання з перших рук.

–Мудре кредо. –вона поставила чашку.– Я теж так завжди кажу. Наш вид багато чим поплатився за недавнє невігластво. Як ти до цього прийшла?

–Так говорила моя бабуся.

Містрал кивнула.

–Що ж, клич і її на чай, впевнена, у нас дуже багато спільного.– вона підморгнула Аджаалі.

Вона зобразила посмішку, хоча була готова розплакатися просто там. Містрал провела їх у кімнату нагорі.