Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Олімпія розреготалася.

–Я знаю, що ти робиш.– сказала вона.

–Справді? – повернулася до неї королева.

–Ти хочеш, щоб я стала сильнішою. Показала, на що здатна без звучного імені Ґотлін. Я покажу, що можу сама. Повір у мене.

–Я так поводжуся тільки тому, що завжди вірю в тебе. Беззастережно. Ти сильніша, ніж думаєш, зможеш пристосуватися до будь–яких умов. Але в розкоші пристосовуватися немає потреби, все, що тобі треба, у тебе в руках. За інших обставин потрібно тяжко працювати, щоб отримати щось. Я хочу, щоб ти усвідомила це.

–Я хочу бути відважною, як ти.

–Відважною? –Ельга розреготалася. – Я майже двісті років сиділа з братом у зруйнованому замку. Боялася покинути його, щоб знову не зустріти війну. Боялася, що не зможу захистити свій дім, вважала, що несу тільки смерть, і боялася накликати свою силу на кого–небудь. Перенесла залишки замку і ліс подалі від людських очей. Зреклася брата, прогнала сестру, я вважала їх зрадниками. І ось вона плата: могилою моїх батьків стало прокляття нашого з ними розділення. Відважною мене зробив зовсім юний хлопчик, який із подругою прийшов до мого дому, змінивши мене і все, що я знала двісті років. Але я навіть до цього не була готова і мало не вбила обох за те, що нагадали мені, що світ поза замком ще існує.

–Найджел і Есме?

Ельга кивнула.

–Він мій хрещений син. Ми спершу не були близькими. –вела далі вона. –Але завдяки йому, ми з Ельгортом залишили замок і возз'єдналися з сім'єю. Завдяки цій зустрічі з хлопчиком, який тільки–но отримав свій дар, ми пройшли той шлях, який допоміг мені стати Верховною Королевою. Завдяки цій зустрічі наші батьки знову з нами, і бачать зараз своїх онуків.

–Що ти хочеш цим сказати? – не зрозуміла Олімпія.

–Важливими нас роблять дії та віра в себе. Я втратила віру, коли зрозуміла, що через мене мої батьки замерзли. Коли з'явилися Найджел і Есме, коли я побачила їхнє щире здивування, коли прийшов Пітер... Я зрозуміла, що здатна на більше. Ми знайшли Калерію і повернули їй цикл. Я зрозуміла, що даремно сиділа двісті років у морозному замку, я не та принцеса, яку потрібно рятувати, я мала врятувати себе сама, так я думала. Але мене раптово врятували двоє зелених магів, які зовсім ще діти проти мене. Несвідомо, але їм вдалося пробудити в мені те, що я довго ховала. Нам усім потрібні друзі. Я довгий час вірила, що мені потрібен тільки брат. Але цим я і його погубила, і себе саму. Знаеш, що таке «вовча зграя»?

–Так, Анабелль говорила. Вищий ступінь дружби у магів.

–Я ніколи не була в таких стосунках із кимось. Але натомість, я відчуваю дещо сильніше. Кожен, до кого я відчуваю незрозуміле почуття спорідненості, стає частиною моєї родини. У мене є своє поняття і воно до простого банальне – ми всі одна сім'я. Велика, непомірно, не кожен тут іншому найкращий друг, брат по крові. Але всі колотнечі, в яких кожен із нас побував, об'єднали нас усіх разом. Люди, що були мені ворогами, стали найближчими людьми. Айріал, Еймарк, Анжела, Старла... Багато інших, ми часто були на різних сторонах барикад. Але найвищий ступінь спілкування – це єдність. Повір, коли на полі бою зустрічаються різні люди, об'єднані спільною метою, це найсильніша магія, яка тільки може бути... – з почуттям відповіла Ельга.

–І ти відчула спорідненість зі мною? І з мамою?

Ельга перевела на неї погляд.

–Так, при першому погляді. Твоя мама була сиротою. Я знайшла її в лісі одного разу. Але я була слабкою, не думала, що зможу стати тією, ким стала зараз. Я злякалася, і ми з Айларіаном принесли її в притулок. Я відвідувала її і стирала пам'ять про себе, щоб ми не звикли одне до одного. Потім, набагато пізніше, коли вона знайшла Пітера й оселилася тут, коли вона принесла тебе, зовсім маленьку, я й подумати не могла, що почуватимусь такою винуватою перед нею. Я все життя переконувала себе, що тоді вчинила правильно. А коли зустріла її вже дорослу, я продовжувала наполегливо говорити собі, що так було потрібно. Вона злилася на мене, не могла пробачити цього. Дивлячись на тебе, я відчуваю те саме почуття, ти моя племінниця, повір це ставлення, воно сильніше за кров. Ти не просто знайда, Олімпіє. Ти – надія, що не рідна кровно дитина завжди може знайти сім'ю. Люблячу і справжню. Ти частина нашої сім'ї і завжди будеш. До Аджаали я відчуваю те саме, що й до тебе. Знаю, ви поки не ладнаєте, але ви сестри, і багато в чому дуже схожі. Хоч обидві заперечуєте це. Коли ти дізналася про те, як тебе знайшли, я злилася не тільки на тебе. Я злилася на себе, за те, що...

Олімпія міцно обійняла Ельгу, вона зрозуміла багато чого з цієї розмови, безліч деталей тепер з'єдналися воєдино.

–Я люблю тебе.–прошепотіла Олімпія, стримуючи сльози.

–І я тебе люблю.– відповіла Ельга, погладивши її по спині.

Вранці Олімпія встала з чітким відчуттям, що сьогодні все її життя погіршиться. Вона не хотіла йти в лігво відьом. Але якщо всі навколо вважають, що так буде краще... що ж, так тому і бути. На неї чекала чорна сукня, Аджаала сказала, для якоїсь посвяти. На диво, сукня добре сіла на дівчину. До Верхнесфери Ельга перенесла їх в одну мить. Обійнявши батьків перед відходом, Олімпія тут же опинилася на острівці біля ставка, в оточенні дерев. Насамперед вона мала пройти посвяту, а тому просто на траві біля дерев на неї чекало коло зі свічок.

–Це обов'язково? – насупилася вона, коли Аджаала вела її до кола.