Сільвана Де Марі - Останній ельф

яблука в голодну пору. Із властивою драконам великою й усеохопною терплячістю, треба було пояснювати йому все від самих основ.

— Через яйце? — Йорш був приголомшений.

— Так, через шкаралупу яйця, — терпляче підтвердив дракон. Терпіння драконів безкрає, наче луки, що розкинулися по той бік гір, тоді як розум юнака видавався вузьким і обмеженим, мов темна комірчина. Дракон був здивований: він пригадав собі одну книжку, в якій стверджувалося, що ельфи надзвичайно розумні та хитрі. — Навіщо ж, по-твоєму, дракон стільки років висиджує своє яйце?

— Щоб гріти його, як це роблять птахи, — припустив ельф.

Це порівняння ошелешило дракона, мовби хто вилляв на нього відро крижаної води. Луски в нього на хвості аж настовбурчилися від обурення. Як птахи? Та як він сміє? Та мій батько, як і батько мого батька, за таку образу змусили б його вмитися кров’ю, чи то пак полум’ям. Трохи вогню, а тоді трохи розмарину. І ще дрібка солі. А видавався непоганим хлопцем. Ні-ні, так не годиться. Хай які дурниці він говорить чи думає, не можна підсмажити того, хто допоміг тобі вилупитися з яйця, навчив літати й розважав, зігрівав та підтримував твого батька, поки той тебе висиджував. Дракон зітхнув, а тоді тихим і спокійним голосом почав пояснювати все спочатку, вичерпуючи аж до дна те, що лишалося від його терпіння, яке в драконів воістину безмежне, як і їхня краса, скромність і геніальність. Він пояснив, що птахи тим і відрізняються від драконів, що мозок у них пташиний. Навіть в орла мозок не кращий, ніж у курки. Погляд суворий, а глупота — бездонна. Птаха мусить сидіти на яйці заднім місцем, бо через брак мізків не знає інших способів зберегти його в теплі. А дракони — це дракони. Дра-ко-ни. Чи він, юний ельф, розуміє, що це значить, чи повторити йому по складах, підстрибуючи на кінчиках пазурів? Якби проблема полягала в тому, щоб тримати яйце в теплі, то вони, дракони, — ДРАКОНИ, — вирахували б потрібну температуру й підтримували 6 її протягом необхідного часу за допомогою відповідного палива, теплового випромінювання чи пари з підземних резервуарів. Якщо ж вони самі висиджують своє яйце замість того, щоб досліджувати всесвіт і поліпшувати світ своєю присутністю, то це тому, що при висиджуванні кладки думка передається безпосередню від дракона-батька до дракона-дитини. Ні, вони не думають заднім місцем. Річ у тім, що репродуктивна система дракона влаштована просто дивовижно: тут дракони займають проміжне місце між феніксами та ельфами, людьми, собаками, котами, канарками, пінгвінами, дельфінами та акулами… так, звісно, і метеликами, але якби Йорш припинив його раз у раз перебивати, йому було б значно простіше пояснювати. Зрештою, хіба він, ельф, не ставив собі за мету навчити його, дракона, говорити? Ось, прошу: він уміє говорити, лишається тільки мовчки слухати й насолоджуватися. На чому він зупинився? Він ненавидить, коли його перебивають. Це нестерпно. Нестерпно! Чи він уже звертав увагу на велич драконів, які є вінцем природи, сіллю землі? Він не хотів би забути про це через те, що його весь час перебивають недоречними й малозмістовними репліками. Хто навчив його говорити? Батько, це ж очевидно. Хто, як не він? «Його Величність ваш Отець», — так ельф мав би його називати. Він навчився всього, що знає, з його пам’яті. Мозок дракона-батька зосереджується на мозкові ненародженого дитинчати й передає йому все своє знання та всі свої спогади, так що новонароджений, щойно вилупиться з яйця та навчиться літати, стає, так би мовити, — ну, іншого слова й не добереш, — досконалим у всьому.

Він говорить трохи інакше від Його Величності свого Отця — що ж, коли Йорш так хоче, то може називати його просто Ерброу-старший, хоча в цьому є певний брак поваги… Так-от, він говорить трохи інакше, бо дракони розмовляють тією самою мовою, що й люди, а мова людей дещо змінюється з кожним поколінням. Дракони живуть довго. Коли дракон відкладає яйце, тобто коли він уже старий і втомлений, то повертається до своєї первинної мови — тієї, якої навчився в дитинстві. У випадку Ерброу-старшого це була мова другої рунічної династії. А він, Ерброу-молодший, говорить тією мовою, якою батько послуговувався в останні свої роки, тобто сучасною людською мовою.

— Отже, почнімо спочатку, — повернувся дракон до своїх пояснень. — Репродуктивна система дракона займає проміжне місце між тим, як продовжує свій рід птаха фенікс, і тим, як роблять це ельфи. Ти бачив колись фенікса? Ні? Ну, це не дивно, останніх бачили десь під кінець третьої рунічної династії, а ви ельфи, бідолахи, не можете успадкувати пам’ять своїх предків. Фенікс оновлював своє єство через вогонь, лишаючись завжди тією самою особиною. Розумієш, вогонь — то був його філософський камінь, його шлях до вічної молодості: поки хтось не скручував їм шию, щоб призначити на гуляш, фенікси були безсмертні. Треба сказати, що гуляш з них був дуже добрий, та й розмарину не бракувало, отож ми звели їх зі світу.

— Звели зі світу? То через вас вони вимерли? Вони були безсмертні! А ви… ви… їх…

Що ж таке з ним діється, з цим юним ельфом? Він уже й слова почав забувати?

Йоршеві й справді бракувало слів. Його ніби громом ударило, аж подих у грудях заперло. Ельф зробив крок назад, посковзнувся босою ногою на недогризеній кісточці якоїсь пташки й гепнувся з розгону в купу пташиного посліду.

Може, розум до ельфів приходить у старшому віці?

— З тобою все гаразд? — запитав його Ерброу.

— Ви їх винищили… — пробелькотів ельф. — Як же ви могли?

— Ну, це було неважко.

Дракон, зворушений, поринув у спогади. Це були не його спомини — він почерпнув їх із пам’яті свого батька, але все одно від них із пащі текла слинка: «Кілька лаврових листочків, трохи морської солі. Запікати недовго, як рибу».

— Та це ж були, мабуть, прекрасні птахи!

— Атож. Полуниця теж прекрасна ягода, але ми ж їмо її. Фенікси — то були птахи ганебно дурні й цілковито безмозкі, найбезглуздіше з усього, що будь-коли існувало на світі. Коли вже хтось з’явився на світ отаким-от геть позбавленим клепки в голові, то плач — не плач, а рано чи пізно він вимре. Все, про що вони думали, — це чи досить гарне пір’я в них на хвості й чи нема в них, бува, зморшок під очима. Якби ти мав з ними справу, ти б зрозумів, про що я.

Спілкування з феніксом нестерпно гнітило. То було наче стояти посеред поля, де трава засохла, а квіти