Анна Лембке - Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке

потім перейшов на віскі Johnny Walker Blue Label. Об 11:30 вечора приїхала поліція, оскільки сусіди поскаржилися на галас. Дрейк уже був п’яний, як і його друг.

– Ми з другом розуміли, що надто п’яні, щоб сідати за кермо, тому залишилися у тому домі. Я заснув. Копи й більшість гостей пішли. Я знайшов канапу й спробував поспати. О 2:30 ночі прокинувся. Я усе ще був трохи напідпитку, але не почувався п’яним. До мого будинку було зовсім недалеко по безлюдній сільській дорозі – щонайбільше кілька кілометрів. Тож ми поїхали.

Виїхавши на сільську дорогу, Дрейк і його друг побачили поліцейське авто, що стояло на узбіччі. Цей автомобіль виїхав на дорогу й почав рухатися за ними, немов весь цей час чекав їх. Дрейк і його друг виїхали на перехрестя, де на проводі висів світлофор, похитуючись на вітрі.

– Мені здалося, що у моєму напрямку горить жовте світло, а у протилежному – червоне. Важко було визначити точно, бо світлофор розгойдувався. До того ж я хвилювався через копів, які їхали позаду. Я повільно проїхав одне перехрестя, і коли нічого не сталося, вирішив, що це справді було жовте світло, тому поїхав далі. Ще одне перехрестя – і я повернув до свого будинку. Зробив поворот, але забув увімкнути поворотник.

Офіцер поліції був молодий, десь того ж віку, що й Дрейк.

– Схоже, він був новачком на цій роботі. Йому було нібито незручно зупиняти мене, але він мусив це зробити.

Співробітник поліції дав Дрейкові алкотестер і сказав йому дихнути у трубку. Вміст алкоголю у крові Дрейка становив 0,1 проміле, що перевищувало допустимий рівень. Поліцейський відвіз Дрейка у відділок, де той заповнив купу паперів і дізнався, що дію його водійського посвідчення тимчасово припиняють за водіння у нетверезому стані. Хтось із відділку відвіз його додому.

– Наступного дня я згадав, що чув про одного друга, якого також затримали за водіння у нетверезому стані під час резидентури у відділенні невідкладної допомоги. Я з ним виріс, і він був одним із тих, кого я справді поважав. Він був президентом нашого класу. Тож я зателефонував йому.

«Хоч що б ти робив, – сказав мій друг, коли я зв’язався з ним, – не допускай занесення факту водіння у нетверезому стані в особову справу, особливо якщо ти лікар. Негайно викликай адвоката, котрий знайде спосіб звести все це до необережного водіння або ж зовсім зняти з тебе обвинувачення. Я зробив саме так».

Дрейк знайшов місцевого адвоката й заплатив йому наперед п’ять тисяч доларів зі свого студентського кредиту.

Адвокат сказав йому: «Вам призначать дату судового засідання. Пристойно одягніться. Зробіть так, щоб ви мали гарний вигляд. Суддя викличе вас для надання свідчень і запитає, чи визнаєте ви свою провину, а ви скажете „Не винен“. Ось так. Це все, що вам потрібно зробити. Два слова – „Не винен“. А далі побачимо».

У день розгляду справи Дрейк одягнувся так, як йому було сказано. Він жив у декількох кварталах від будинку суду, тому пішов туди пішки, розмірковуючи по дорозі. Він згадав свого двоюрідного брата з Невади, який був за кермом у стані сп’яніння і зіштовхнувся лоб у лоб з авто 18-річної дівчини, котра їхала у протилежному напрямку. Вони обоє загинули. Люди, які напередодні бачили юнака в барі, розповіли, що він пив так, немов хотів померти.

– У суді я побачив групу інших чоловіків приблизно мого віку. На вигляд вони були, ну знаєте, менш привілейовані, ніж я. Мені спало на думку, що, мабуть, у них немає адвоката, як у мене. Мені стало трохи кепсько.

У будівлі суду, очікуючи, коли його викличуть, Дрейк подумки повторював план, озвучений адвокатом: «Суддя викличе вас для надання свідчень і запитає, чи визнаєте ви свою провину, а ви скажете: „Не винен“. Ось так. Це все, що вам потрібно зробити. Два слова – „Не винен“».

Суддя викликав Дрейка на місце для надання свідчень. Дрейк сів на жорсткий дерев’яний стілець, розташований трохи нижче й праворуч від лави судді. Його попросили підняти праву руку й пообіцяти говорити правду. Він пообіцяв.

Дрейк оглянув людей, що були в залі суду. Подивився на суддю. Суддя повернувся до нього й сказав: «Ви визнаєте себе винним?».

Дрейк знав, яких слів від нього чекають. Він планував сказати саме це. Два слова. «Не винен». Ці слова вже майже були у нього на вустах. Так близько.

– Однак потім я згадав про той випадок, коли мені було п’ять років і я попросив у батька морозива, а він сказав, що я мушу спочатку пообідати. Я сказав йому: «Я вже обідав. Ходив до Майкла додому, й він дав мені хотдог». Однак насправді я не ходив до Майкла. Ми з ним не були друзями, і мій тато знав про це. Тож він не став марнувати час. Узяв слухавку, зателефонував Майклові й запитав: «Ти давав Дрейкові хотдог?». А потім посадив мене, зберігаючи цілковитий спокій, і сказав мені, що брехати – це завжди гірше, ніж говорити правду. Він сказав, що брехня ніколи не варта наслідків. Той випадок справив на мене велике враження.

Дрейк продовжив:

– Увесь цей час я планував сказати «Не винен», як і велів мені адвокат. Не можу сказати, що вирішив зробити інакше, перш ніж давати свідчення. Проте у той момент, коли суддя поставив запитання, я не зміг вимовити ці слова. Я просто не здатен був сказати їх. Адже я пив і сів за кермо.

«Винен», – сказав Дрейк.

Суддя випростався на своєму стільці, ніби щойно прокинувся. Повільно повернув голову. Скоса подивився прямо на Дрейка, буравлячи його поглядом. «Ви впевнені, що це ваше останнє слово? Ви усвідомлюєте наслідки? Адже ви не зможете відмовитися від нього».

– Я ніколи не забуду, як він повернув голову й подивився на мене, – сказав Дрейк. – Я подумав: це якось дивно, що він мене про це запитує. На якусь мить я замислився, чи не роблю помилку. А тоді сказав йому, що впевнений.

Після цього Дрейк зателефонував адвокатові й розповів йому, що трапилося. Той був явно здивований.

Адвокат сказав Дрейку: «Я поважаю вашу чесність. Зазвичай я цього не роблю, але я поверну вам ваші п’ять тисяч доларів».

Так він і зробив – повернув усю суму.

Протягом наступного року Дрейк відвідував заняття для тих, кого було притягнуто до відповідальності за водіння у нетверезому стані. Ці заняття проходили