Кулик Степан - Відродження-2, Кулик Степан

Розділ 13

Важко у навчанні — легко в бою… Не знаю, хто сказав, але людина явно була розумна і на своїй справі зналася. Двох малих роботів я вклав у наступному бункері навіть раніше, ніж вони встигли мене засікти і приготуватися до бою. Два точні постріли, і охоронні модулі впали на підлогу неживими ляльками, обдарувавши мене дещицею грошей, досвіду та шприц-тюбиком із протирадіаційною сироваткою.

Дівчата навіть зааплодували.

Цього разу вони відмовилися чекати мене нагорі. Точніше, рейвах підняла Сашка. Мовляв, коли я йду вниз, вона боїться і переживає набагато більше, ніж якщо стоїть у мене за спиною. Оленка не була така категорична, але залишатися одна теж не захотіла. Тож довелося погодитись на їхні умови.

Та і я вже впіймав кураж. Одна річ, коли пхаєш ніс у невідомість, і зовсім інша — коли більш-менш знаєш, чого чекати.

Тож і першого БОРиса я теж зняв досить легко. На цей раз без стрілянини не обійшлося, але захисне поле справлялося, а моєму бластер робот не міг протиставити нічого істотного.

— Пшшш... — і я неквапливо йду підбирати лут.

Нічого несподіваного. Досвід та гроші.

На жаль, легкість проходження помітив не лише я. Данж у цьому бункері був, але система вирішила, що це повторний візит та включила понижувальний коефіцієнт. Тож на серйозну винагороду можна було не розраховувати. Ну, зате і сюрпризів неприємних теж можна не чекати.

Та що там сюрпризів. Цього разу не поставили навіть замаскованого вогнемету та артилерійської вежі. Лише ще одного середнього робота додали. Тож усе проходження зайняло у мене від сили хвилин п'ятнадцять. Та й то лише тому, що я ніяк не міг повірити, що все виявиться настільки просто. Ні-ні, а чекав засідки і не поспішав.

Але без нагороди все ж не залишився. Відправивши дівчат на вихід і вколовши протектор, я зазирнув у кімнату з радіацією, де на мене чекала ще одна частина захисного костюма. Черевики гермокостюму. Захист від радіації «60%» А ось валізки з детонаторами не було. Як товстий натяк, що не треба розслаблятися, закони Мерфі працюють без збоїв. Зокрема той, який стверджує, що будь-яка потрібна річ завжди знаходиться в останній кишені (шухляді). Шукайте, мовляв, і знайдете, стукайте і відкриється вам.

Касперський, коли ми піднялися на поверхню, глянув на мене і навіть питати ні про що не став. Тільки кинув погляд на годинник і хитнув головою у бік машини. Типу, сонце ще високо, погнали далі.

А що я? Можна, й так. Втоми, завдяки аурам дівчат, не відчував, а кураж все ще ганяв адреналін по жилах.

Черговий бункер виявився майже поряд. Хвилин п'ятнадцять їхали. Тільки й встиг що прихопленої з дому кави сьорбнути та бутерброд ум’яти.

З машини вистрибнув бадьоро, дочекався поки відчиняться двері і поліз у бункер насвистуючи якийсь життєрадісний мотив. Щось на кшталт: «А нам все одно, а нам все одно…». Навіть захисне поле вмикати не став. І доля, як водиться, нагадала, що халява хоч і безрозмірна, але не нескінченна, а безкоштовний сир буває тільки в мишоловці.

Гуркіт пострілів, пронизливий біль від куль, що рвуть тіло, і повідомлення системи, що я входжу на ворожу територію, з підвищеною агресивністю мобів злилися в одне, ледве-но я спустився на перший рівень. Не знаю як і чому, але тут на візитерів чекали. І так палко зустріли, що мене буквально відкинуло назад на сходи, стікаючого кров'ю і стрімко втрачаючого хітпойнти.

Сашка випередила всіх. Метнулася вперед і приклала долоні до ран на грудях, що виглядали найнебезпечнішими. Це допомогло затриматись і не скотитися до червоної зони. Потім був шприц із середнім зіллям здоров'я. А ще через п'ять хвилин загального охання і ахання система оголосила, що моє вміння регенерації піднялося ще на один рівень.

«Регенерація 3-го рівня — Швидкість відновлення організму 6ХП/сек. Навик "Регенерація" не діє при одномоментному знищенні понад 40% мозку або понад 50% маси тіла. При отриманні пошкоджень до 50% повне відновлення займе 56 годин. На максимальному рівні досвіду (12) — на повне відновлення потрібно 20 хвилин»

Як і аура Сашки. Оцінили її старання.

«Аура відновлення 5-го рівня. Швидкість: 10 ХП/с. Радіус дії 1,5м».

— Що там трапилося! — загорлав зверху Касперський.

— Лео пора… — закричала у відповідь Олена, але я пригрозив їй кулаком, і дівчина миттєво переорієнтувалася. Відчувається досвід секретарки. — Працює! Все нормально. Просто цього разу охорона трохи активніша.

— Молодець, — похвали я її. — Це наші проблеми. Та й проблем, власне, вже немає, додав, піднімаючись. — Так, невелика неприємність. Через власну дурість. Щоб ніхто навіть носа не висував, якщо силове поле не активоване? Зрозуміло?

— Собі частіше нагадуй, — пробурмотіла Сашка і швидко шмигнула за спину подруги.

— Справедливо, — кивнув я, увімкнув поле і дістав бластер. — А тепер подивимося, хто там такий хоробрий.

Сполохи пострілів, біль від влучень, гуркіт — все це збило з пантелику і не дало можливості придивитись. Зате тепер, коли я вже знав чого приблизно чекати і не поліз нахрапом, а присів і обережно визирнув, все стало на свої місця. Замість звичних малих охоронців тут біля входу на перший рівень на мене чекала одразу парочка «Борисів». Обидва шостого рівня. Але й тільки…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍