ліліанаа - Мама для дочки рятівника , ліліанаа

Білет у Нью-Йорк був уже в мене, я зібрала небагато речей. Зібравшись, я вийшла до охоронців.

 - Привіт хлопці, Тарло вам не казав, що я сьогодні їду до нього? - запитала я їх.

 - Доброго ранку, ні. А чому ви вчора не поїхали з ним? - запитав один з них.

 - Я себе дуже погано почувала, а йому терміново потрібно було бути там вже вчора. Виклич мені таксі будь ласка. - сказала я, ймовірно він мені повірив, бо без всяких питань викликав таксі.

Дякуючи Богу мені не потрібно було довго чекати таксі, воно прибуло буквально через 10 хвилин. Я хутчіш сіла та рушила в аеропорт. Нарешті я втечу звідси, втечу від цього ідіота. Знайду брата і він мені допоможе повернутися додому в ЛА без всяких проблем з Тарло.

Як тільки я пройшла реєстрацію то відразу почула про посадку на моєму літаку, я побігла туди як навіжена. Ну, а раптом охоронці повернуться за мною, бо їм подзвонив Тарло і спитав як я, а мене немає.

Я сіла біля вікна і полегшено зітхнути змогла тільки коли ми взлетіли. Летіти мені годинки 2, це не так багато. Тобто вже за дві години, я зможу оселитися в готелі і піти шукати свого брата. Невже моє життя налагодиться? 

ПІСЛЯ ПРИЗЕМЛЕННЯ ТА ЗАСЕЛЕННЯ В ГОТЕЛЬ 

Як тільки я вийшла з готелю пішла по Нью-Йорку. Девіда я зараз точно не знайду, він додому повертається години після 5-ої чи 6-ої. 

Я вирішила сходити в якесь кафе, щоб поїсти. Бо поїла лише рано вранці. Зайшовши в перше кафе, яке я побачила зайняла столик і до мене підійшла мила дівчинка офіціантка. 

 - Доброго дня, вітаю вас у нашому закладі. Ви вже обрали, що будете замовляти? - мило запитала вона.

 - Дякую, мені будь ласка сирний крем-суп і каву. - відповіла я, вона все записала та мило посміхнувшись пішла. Поки чекала своє замовлення я дивилася у вікно і любувалася гарним видом на зеленистість. Так я і не помітила як моє замовлення принесли. Я подякувала офіціантці і та пішла поки я їла та не вірила, що я так швидко та просто змогла втекти від нього.

Доївши я покликала офіціантку та розплатилася. Я пішла в парк і не помітила як забрила в якусь алею. Тут було чарівно, ряди живопліту з туй. Ліхтарі які зараз не працювали бо на вулиці ще не темно. Я дійшла до кінця алеї і там вела стежка до фонтану, я пішла до нього. Там стояв чоловік з дитиною на руках, а інша дитина тримала його за руку і щось розповідала. Я підійшла до величезного дерева і мене хтось спіймав. Рот закрили рукою, а іншою взяли за живіт за притиснули до себе.

 - Думала зможеш втекти? - прогарчав він мені на вухо. Господи, як він мене знайшов? Він же був в Лос-Анджелесі, звідки Тарло дізнався, що я в цей момент знаходилася саме тут? 

Я йому не відповіла лише пробувала вирватися з його міцної хватки.

 - Невже ти так швидко згадала свого коханого? - сказав він, я зупинилися. Що це означає?

 - Ось цей чоловік, що стоїть біля фонтану з двома дітьми - твій чоловік, Картер Дженкінс. Згадала? - казав він, а я лише дивилася на чоловіка перед собою. Я його не пам'ятала, але відчуваю, що він би врятував мене якби побачив чи почув.

 - Дівчинка біля нього, це Ейворі. Вона тобі не рідна дитина, але ви одна одну так полюбили, що вона стала називати тебе мамою, а ти її дочкою. - він продовжував розказувати, а я не вірила в те, що чую..

 - А малюк той, що у нього на руках - ваша спільна дитина. Йому лише 8 місяців. - сказав він і я дала волю сльозам. У мене є син, дочка і чоловік? Тарло мене повернув до себе.

 - Тарло, відпусти мене до них. Благаю тебе, там мій син. Він же ще такий маленький, я йому потрібна. - сказала я крізь сльози. Якби ж він мене не тримав за плечі, я б втекла до того чоловіка.

 - Ні, Авенір. Ти сама прийшла до мене, я не віддам тебе знову цьому Дженкінсу, ти моя! - сказав він і взяв мене за руку і почав тягти подалі від чоловіка з дітьми.

 - Картере Дженкінс, допоможи мені! - крикнула я і тут же отримала ляпас від Тарло. Він знову закрив мені рот рукою, я глянула на Картера. Він почув мене, бо став оглядатися по сторонам і ось він почав йти в наш бік, але зупинився. Ймовірно він нас не бачив. Врятуй мене Картере, як найскоріше..

Коли ми опинилися у якомусь будинку Тарло мене поштовхом завів у кімнату і я впала на підлогу. Він взяв мене за підборіддя.

 - Якби він почув чи побачив нас, я б на місці вбив тебе! - крикнув він.

 - Він мій чоловік у нього мій син! Він навіть не знає, що я жива! Я 2 місяці у тебе, він напевно вже похоронив мене. - сказала я.

 - Ні, він шукав тебе. Одного дня він прийшов до мене і питав про тебе, я сказав йому, що знайшов твоє тіло і мовчки поховав. Він кожного дня ходить на могилу чужої дівчини, але інформація і фото твоє! Я вбив дівчину і похоронив її для Дженкінса, щоб він думав, що ти там. - коли він сказав про вбивство дівчини у мене кров стала на місці.

 - Ти вбивця. Господи Тарло, як тільки я врятуюсь від тебе я розкажу про це поліції. - сказала я і відпихнула його. Він засміявся як псих, Господи та я в біді..

 - Мені шкода таку наївну тебе, ти ніколи від мене не врятуєшся. А знаєш, що ще? Твого сина виховує інша жінка, він швидко знайшов тобі заміну. Не кохав він тебе, не потрібна ти йому. - він дістав телефон і показав мені фото де Картер заходить в будинок з дітьми та якоюсь жінкою. 

 - Помри Тарло, це все через тебе. Ти винен у всьому! Якби ти не був психом повідомив про мене Картеру! - крикнула я і розплакалася. Я ненавиджу Тарло, як я тільки могла його кохати? Він забрав мене від мого сина, він же ще зовсім маленький. Я нікого з них не пам'ятаю, але ж це моя дитина..