Емілія Дзвінко - Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

Розділ 23

Данило

Марта з привертаючим увагу грюканням підсуває собі стілець до мого ліжка. Дівчина злиться. Я б навіть сказав лютує. Сідає близько до мене, але в мою сторону навіть не гляне. Підбадьорюю себе тим, що дівчина прийшла сюди вдруге за сьогодні, а це вже чимало означає. 

— Залиште нас наодинці! — Марта претензійно звертається до медсестри. — Чи ви ще не завершили процедури? — Додає більш нейтрально, але неприязнь в її голосі відчувається.

— Завершили, — налякано відповідає дівчина. Вона лише інтерн, тож не огризається на тон Марти. Досвідчена на її місці таке б не терпіла. 

— Успіху з вашим медичним проєктом, — звертаюся до медсестри, поки та поспіхом запихає в теку свої папірці, — Сподіваюся моя автотравма стане вам у пригоді і ви встигли занотувати все, що вас цікавило, — приязно усміхаюся дівчині, але вона не реагує. Швидко прощається і вибігає з палати. 

— Я навіть не здивована ... — розчаровано дивиться на мене Марта.

— Чому не здивована? — цікавлюся.

— Ти навіть в лікарні не можеш перебути без жіночої уваги. Даниле, це так в твоєму стилі, — звинувачує мене Марта, хоч я ще й сказати і зробити нічого не встиг.

— Ця дівчина — інтерн, вона готує якесь своє дослідження про пацієнтів з автомобільними травмами, тож її інтерес до мене складно назвати жіночою увагою про яку ти кажеш, — спокійно пояснюю, бо знаю, що ще одного шансу налагодити стосунки в мене не буде. 

— Не хвилюйся, ти їй сподобався! Ще декілька таких дослідницьких візитів і ви тісно подружитесь. Можливо, з часом і для неї ти вигадаєш якусь свою гру, наприклад, продовження літа обіймів та поцілунків, але з новою героїнею, — нервово стискає кулачки дівчина. 

— Марто, я більше не хочу з тобою сваритися, бо ми й так вже багато часу витратили на різні дурниці, — роблю чергову спробу достукатись до дівчини, але вона не поспішає ховати свої колючки. 

— Я приїхала до тебе лише тому, що мене попросив Лев, — промовляє дівчина, — Якби не твій брат, то мене б тут не було, — наголошує ще раз, наче я незрозумів з першого разу, кому я маю дякувати за її візит. Знову Лев в героях, а я поганець.

— Ти тут, і це головне, — стримуюся, щоб не сказати щось необачливе і тим самим не відлякати Марту. Як тільки уявлю, що Марта стільки часу провела з моїм братом, то дурні думки самі в голову лізуть. Мій внутрішній тригер спрацьовує і не дає повністю розслабитись.

— Твій брат сказав, що ти хочеш поговорити зі мною? — продовжує розмову дівчина. Офіціно, без крихти тепла в погляді. Знаю, що заслужив. Але так хочеться, щоб вона дивилися на мене так як раніше. Так і говорити легше. 

— Хочу!

— Я слухаю тебе! — очікувально дивиться на мене Марта. 

Я наче й був готовий, але коли настав той самий момент, то забув все, що хотів сказати. Давно вже так не хвилювався.

— Давай почнімо все спочатку, — не придумавши нічого оригінальнішого пропоную дівчині. На її обличчі помічаю здивування. Це хоч і не позитивна відповідь, але точно краще ніж байдужість чи категоричне "ні". 

— Що ти маєш на увазі під початком? Запитую, бо часом мені видається, що все, що ти кажеш, то якийсь жарт або чергова гра, тому я й уточнюю, — не відводячи погляду запитує дівчина.

Розумію її підозрілість. За весь цей час, що вона була на фермі я не завжди поводився нормально, тож тепер маю довести протилежне. Я не думав, що втрачу голову від Марти настільки, що пропонуватиму їй справжні стосунки. Але прямо зараз це й роблю і сподіваюся, що дівчина дасть мені шанс. 

— Я запропонував тобі залишитись зі мною на фермі на вільних умовах, без відповідальності та зобовʼязань один перед одним, але зараз мені цього мало. Хочу більшого з тобою. 

— Тобто, ти хочеш, щоб ми й далі грали в літо обіймів та поцілунків, але з іншими правилами? — робить не вірні висновки дівчина і одразу напружується поруч зі мною. 

— Марто я не хочу більше грати! — заперечую її припущення, — Я пропоную тобі справжні стосунки і буду дуже щасливим, якщо ти погодишся стати моєю справжньою дівчиною, — спеціально двічі наголошую на слові "справжній". 

Марта не вірить або вірить недокінця. Я бачу це на її обличчі і зчитую з її хаотичних дій. Дівчина змінює декілька разів позицію на стільці, перекидаючи ногу на ногу, нервово загортає волосся за вухо, закусує нижню губу. Весь цей час мовчки дивиться на мене. Вивчає, оцінює, перевіряє, шукає підступ в моїй пропозиції. Невже я настільки ненадійний тип в її очах? 

— Мартусю, скажи хоча б щось, — не витримую мовчанки чекання.

— Мене ніхто не кличе Мартуся, але мені чомусь так подобається як це робиш ти? — на обличчі дівчини з'являється ледь помітна усмішка. 

— Тобі пасує така форма імені, а ще пасують акуратні ямочки на твоїх щоках, — не втримуюся і тягнуся здоровою рукою до обличчя Марти. Легенько гладжу дівчину по щоці. Вона не відсторонюється від мене.

— Даниле, ти ж розумієш, що ти мені тільки що запропонував? — перепитує дівчина. Все так, як я й думав — вагається, бо не вірить моїм словам.

— Дівчині, від якої я втратив голову я запропонував серйозні стосунки, ти це маєш на увазі? — повторюю сказане і уважно дивлюся на Марту. 

— Знову цей зухвалий тон! — легко стукає мене кулачком в груди дівчина.

— Не добре бити хворих, тим більше лише з однієї здоровою рукою.

— Я просто зобов'язана використати таку можливість, — усміхається дівчина, потроху скидає свій колючий панцер. 

— То що скажеш на мою пропозицію?  

— Це несподівано, — задумано відповідає Марта підбираючи вдалі слова. — І дуже швидко. Про тебе я не знаю майже нічого. А ще ми живемо в різних містах і я одружена, — перелічує факти, більшість з яких проти нас.

— Для мене це також швидко, — підтримую думку Марти, — Але в мене більше не має сил  заперечувати почуття до тебе. 

— Почуття до мене? — ловиться за останню фразу дівчина. 

— Так, почуття до тебе, — ще раз повторюю. Для неї важливо почути це ще раз. — А в тебе є почуття до мене чи ти ще й досі кохаєш свого чоловіка? — цікавлюся, бо не хочу знову опинитися в любовному трикутнику зайвим. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍