Юлія Богута - Есміна. Некромантка для слідчого , Юлія Богута

Розділ №21. З поверненням, Фіалко

Яскраве фіолетове сяйво поступово стихало в очах. Щось невблаганно наближалося та тріщало, але я цього не могла побачити, аж доки не стало занадто пізно. Сира сила Кайла врізалась у виставлені долоні, ледь помітно огортаючи пальці. Як він міг вивчити закляття смерті — я навіть не здогадувалась, але мені дуже повезло мати до неї імунітет. Інакше б світило мені магічне вигорання на тому самому місці. Від цього дурного усвідомлення на моєму лиці з'явилася нервова посмішка.

— Неочікувано, — спантеличено протягнув хлопець й направив у мій бік кілька заклинань з кишені некроманта.  — Як таке взагалі можливо...!

Ситуація ставала дедалі дурнішою. Магія смерті мене брала погано, але від того велетенського резерву, який він мав, було важко втримувати потік і вчасно нейтралізовувати. Випадкові закляття хаотично відскакували від мене все більше, тому я повільно йшла вбік Рейна, аби один з цих клятих згустків випадково не добив його. Відірвати погляд ставало дедалі важче, але навіть так я бачила, що вовки падали без сили через старе прокляття. Біда в тому, що він хоч і прикрив собою малечу, але варто йому зачепити дитину голою шкірою і все стане значно гірше. Тому я заступила її собою, даючи перевести подих Лоріану і підвестись.

— Цікаво, а це ти теж переживеш? — тихо промовив Кайл та щось прошепотів.

Джері повільно здійнявся з піска і став  наближатися, доки я все ще втримувала сиру магію цього недоучки. З боку входу почулися крики і якісь роззяви один за одним стали заходити під купол замість того, щоб кликати на допомогу чи тікати. Вони не розуміли, що варто мені було на мить опустити пальці і магія, ніби вода у гарячій олії, стане тікати на всі боки. Тіло скручувало від повільного вигорання. Я не хотіла вбивати Кайла, навіть після всього того, що він зробив. Але ще більше мені не хотілося зачепити когось через нього.

— Лоріане... я не втримаю його ще довше...— прошипіла у відчаї та приготувалася до нападу.

Велика чорна пантера кинулась в мій бік під кутом, мало не збиваючи з ніг. Але в останній момент якась пляма заступила мене та стиснула пантеру в обіймах. Джері відразу ж заскавчав, поступово втрачаючи свідомість. Я хотіла було нанести хоч якийсь удар по Кайлу, але щось міцно схопило мене за спину маленькими ручками і моя витримка дала тріщину.

Суцільний потік магії полився на нас обох, відштовхуючи  назад. Хлопчик закричав від болю, не взмозі терпіти, доки я повільно вигорала зсередини.

— Есміно! — закричав Лоріан, стаючи на ноги..

Мені хотілося увіткнутися в його плечі та сховатися від цього всього, але було пізно. Все, що я могла зробити — кидати в Кайла суцільним потоком закляття знерухомлення, поки Лоріан біг до нього та повільно відбирав його життя. Я не знаю як довго це продовжувалося, але в якийсь момент фіолетове світло у моїх очах безжалісно змінилося на чорні плями і я рухнула на пісок без свідомості.

Мій дух вийшов з тіла, як після зілля "тимчасової смерті". Було дивно знаходитись в цьому стані без нього. Це означало одне — магія Кайла мене сильно випалила. Або ж я сама себе випалила, коли захищала хлопчика.

Навідмінно від мене, Джері вже приходив до тями. Певно  Рейн вдало відміряв час дотику, щоб  його прокляття тільки тимчасово знешкодило цього буркотіна. А от сам Лоріан мав вкрай кепський вигляд. Те рожеве лахміття було поранено вщент. Вся спина була покусана та роздерта цирковими вовками. А в смарагдових очах виднілася паніка.

Як тільки-но Сноу втратив свідомість, він одягнув на нього антимагічні наручі й кинувся до мого тіла. Вперше за стільки часу мені було так соромно. Мало того, що я світилася як радіоактивне фіолетове зомбі, так ще й волосся розпідралося так, ніби це зомбі хтось добряче вдарив током.

— О ні, навіть не вздумай! — протягнула я, помітивши як він опустився на коліна біля мене й став робити масаж серця, всмоктуючи паралельно магію. — Ми це вже проходили, Лоріане! Дай мені спокійно попомирати з десять хвилин і я сама прийду до тями! Не ламай мої нещасні ребра!

Але цей рятівник, навіть не думав зупинятися. Він наполегливо витискав ребра своїми долонями, доки я нарізала кругом нього кола й сварилася.

— Якщо ти знову десь ходиш духом, то мені не шкода, — буркнув слідчий і продовжив реанімувати мене. — Повертайся в тіло, інакше я тебе поцілую. Рахую до трьох! — не встигла я навіть кроку зробити, як цей недобитий слідчий протараторив скоромовкою, — Один, два, три. Я попереджав!

М'які губи опустилися на мої та стали цілувати. Ні, він може й намагався вдихати в мене повітря між поцілунками, але на допомогу це вже не було схоже. Скоріше на спробу мене витягнути з того світу через бажання читати нотації.

— Фіалко, повертайся назад...У мене терпіння не сталеве.

— А в мене ребра не сталеві! Руки прибери від них! І губи свої теж. Знаєш, не дуже приємно дивитися, як ти мене цілуєш збоку і нічого, нічогісінько! Не відчувати!

— Повертайся, мій колючий будяк... Я тобі картоплю замовлю...— продовжував вмовляти мене між поцілунками цей змій спокусник. — І м'ясо смажене. А будеш гарною дівчиною, ще й торт десь знайду твій улюблений.

— З тобою навіть помирати не виходить, як у всіх інших людей. Тут би плакати, в істериці битись, а ти мене картоплею заманюєш на світ білий! — нервово розсміялася та спробувала торкнутися його волосся. Виходило погано. — Почекай вже якось. Сама вернусь.

— Кожна хвилина тобі коштуватиме одного побачення. Так і знай. Я тебе від себе більше не пущу. І хай твій дурний Айрон сам собі готує й платить за комуналку, раз "не дотягує до рівня смаженої картоплі", — процитував він мій діалог по телефону. Певно Джері таки доніс йому. — Щоб ти знала, я в твоєму харчовому ланцюжку стоятиму взагалі з боку і триматиму його в руках. Так що я — поза конкуренції. В мене цілий довідник з номерами найближчих ресторанчиків, які готуватимуть тобі все що завгодно. Так що повертайся. Я вже втомився тебе цілувати. Ще й ці люди пришиблені дивляться. Відкривай свої гарні оченята і я тебе винесу з шатра, як герой.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍