Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

І навряд після того, як я розповіла це, моє сумління потурбується, щоб я спала ліпше.

Сьогоднішня ніч не зробила нас з Тоні ближчими, хоч ми і помацали одне одного за всякі інтимні місцинки. І його підозріла вранішня поведінка нічого не змінила між нами — я просто працюю на нього. Можливо, останній день, бо це ми ще не прояснили.

— То ти не в курсі? — здивовано зойкнув Джованні. І погляд його тепер був позбавлений будь-якого лукавства.

Після такого питання завше, завше усе іде шкереберть. Воно — універсальний руйнівник світів, стосунків і спокою, як і фраза «Нам потрібно поговорити».

— Мабуть, ні, пане, — ось тепер мій знервований тон підстрибнув угору.

Перш ніж вивалити на мене усе, Великий Джо піднявся зі стільця й забрав в мене тарілку з ризото. І більше не пропонував нічого — ані десерту, ані вина. Це що, перестраховка? На випадок, якщо я почну трощити посуд?

Так, аж настільки зірватися в мене, мабуть, вийде, якщо хтось добряче розізлить, та не Джованні терпіти таке лихо за витівки сина. Принаймні за цю, хоча він був таким собі каталізатором, який підбурив Тоні й штовхнув за межу моралі й здорового глузду. Проте у «Вітторії» до самого кінця я поводилась стримано.

Тому коли після обіду я вийшла нарешті на вулицю, відмовившись від пропозиції Джованні доправити мене додому, бо він, бачте, переймається тим, як я почуваюся після аж настільки несподіваних відкриттів, ніби я й без нього не знала, що його син — підступна рахубна тварюка, — я аж дрижала від люті й бажання зацідити по пиці вже другому босу.

Я швидко збагнула, з ким сплуталась — особливості його підступного характеру не були таємницею для мене, — а нібито випадкова зустріч з Бартолом’ю-п’ятим мала б підказати, що, попри усю прихильність Тоні й деякі привілеї, якими він мене наділив, він не помилує мене й за першої ж вдалої нагоди з’їсть як той свій круасан з полуницею на сніданок.

І замість того, щоб і далі тримати дистанцію та уїдливо повертати Соретті на місце й відганяти мітелкою для пилу, що я зробила?

Я воліла б про це не згадувати. Більше ніколи. Найкращий секс та одночасно найгірше рішення в моєму житті. Ось і настав час приймати наслідки та вчитися жити з ними далі. Добре ще, що ми користувались захистом, принаймні тут ніяких сюрпризів не буде.

Винуватець мого стану афекту, котрий обіцяв йому безліч травм і шрамів, десь подівся — мабуть, відчув своєю хитрою дупою, що потрібно втікати чимдуж. Та навряд до його повернення я вистигну настільки, що розмова наша пройде безболісно й мирно. Тоні не врятує навіть випадковий свідок, втім сьогодні він нікого не запросить до себе на ніч — він ще й гадки не має, що я в курсі всього, тому, мабуть, спробує додати свіжу порцію спагеті мені на вушка. Заздрить він Петрі, аякже. Лайно собаче!

Після третього кола по вітальні очі мої зачепилися за брудний келих, що дехто лишив на кавовому столику, й відкоркованій пляшці вина. План помсти, не бездоганний, та це можна виправити у процесі, народився відразу.

Здається, я маю ще один комплект спіднього, котрий жодного разу не вдягала для прибирання. Чому б не додати його для підсилення вражень? Я хотіла відірвати босу яйця, потім повільно згодувати їх йому так, щоб він вдавився й корчився біля мене від ядухи, благаючи про порятунок… Гаразд, не буквально, бо відвідини Сінг-Сінгу[4] у мої плани на наступні років двадцять не входили — якщо вже відверто, таких далекоглядних в мене взагалі немає, — та те, що я збиралася влаштувати, відіб’ється на Тоні таким самим чином.

За годину й три походи до комори біля кухні переді мною розтягнувся стрункий рядок винних пляшок. Не тих, що Соретті відкриває щодня, особливих, рідкісних. Таких, що коштують як прикраси люксових брендів чи навіть більше. Вони, певно, колекційні — не мені розбиратися, чи це так, й що саме написано на блідих етикетках, які з часом втратили барви, — проте якраз вони і натякали, що вина ці непрості.

І ось коли я вже добряче згризла ніготь на великому пальці та хотіла переходити до вказівного, раз-по-раз прокручуючи в голові питання, що я збираюся поставити босу, двері ліфта нарешті розчахнулися.

— Ліззі? Ліззі, ти вдома? — промуркотів Соретті. А він у грайливому настрої. Я анітрохи не шкодувала, що зіпсую його.

Граційно піднявшись з канапи, на якій я чекала у засідці, я спроквола розвернулась до боса й спокусливо сказала:

— Привіт, caro mio[5]. Мені тебе бракувало.

Соретті заціпенів.

Вибалушивши очі, пронісся по мені хижим поглядом згори-донизу й підняв кутик рота в задоволеній диявольські привабливій усмішці.

Клюнув.

Підчепити його на гачок було аж занадто легко: бюстгальтер з червоного шовку, прикрашений чорним мереживом, висів на найближчий до мене пляшці, а я ж була вдягнена у самі лише трусики йому до пари та підбори, коли випросталася перед Тоні. Та причепурилася я не для сексу.

Хоча морально я відтрахаю цього Соретті по повній.

— Оце так несподіванка, Бессі, — він не приховував захвату. Мабуть, ця скотиняка вважає, що я справді втратила розум від нього й нашої імлистої ночі.

Кінчик його язика пройшовся по губах. Тоні, мабуть, в цей момент уявляв, як гулятиме їм по моїй шкірі.

— Не поспішай, — похитала я головою, завваживши, що він вже розстібнув горішні ґудзики на сорочці. — Я хочу погратися.

— Здібна учениця, любонько, та мене тобі не перевершити.
— З таким вчителем все можливо, — кокетливо засміялася я.

Ні, я дійсно могла б дечого нахапатися від нього в ліжку, й мій майбутній чоловік був би вдячний за це до скону, якщо я взагалі колись вийду за когось заміж, та вже запізно для цього. Це прощання. Назавжди. Хоч я і вирішила дати Соретті такий собі шанс на порятунок, та сумнівалася, що він ним скористається.

Стрімкими кроками подолавши відстань між нами, немов він боявся, що я передумаю, Тоні, глипнувши на купу пляшок, помітно напружився.