Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

Глава 13

 

      В середу вдень в офіс Гліба таки випхала, але наслухалась сто настанов і до вечора шість повідомлень отримала. Мати Божа, а можна того крижаного повернути і з цим «татусем» перемішати, щоб один нормальний вийшов? Повернувся раніше, сьогодні милостиво дозволив на вечерю в кухню спуститись, та йшов поруч кожен крок відстежуючи.

     - Гліб, мені дуже приємна твоя турбота, та я вона надмірна, - я вже розпізнала ту емоцію, щоховалась в його очах. – Чого ти боїшся?

          - Непередбачуваності.

Я розуміла його страх, бо сама добре знала його на смак - мала такий самий. Більше коників не викидала і цим його потроху заспокоїла. Решту мого «лікарняного» ми провели в спокої і чекали повторного візиту до лікаря, щоб підтвердив – здорова, можна повертатись до нормального життя. Він був до мене уважний, ввічливий і турботливий – от і все, ніяких натяків, гарячих поглядів, просто чудовй сусід. Та нарешті настав той день і заключення отримали очікуване – одужала, проблем не виявлено. Великих навантажень поки уникати, все решта – по симптоматиці, а будуть жалоби – чекає в  гості. Задоволені йшли лікарнею. Гліб обіймав мене за плечі, я крутила головою на всі боки, аж поки не вихопила з натовпу обличчя, яке ніколи не хотіла знову бачити і якого довік не забуду. Біля конторки на рецепції стояв дядько і шось у віконце тараторив. Я наче на стіну непорушну налетіла, різко зупинилась і ще уважніше до його пики придивилась. Гліб здивовано глянув на мене, а я швидко відвернулася, очі свої сховала і усміхнулась, ніби все добре.

      - Щойно згадала, що ще одного лікаря маю навідати – давно забувала. Ти їдь в офіс, а я вдома тебе чекатиму, добре?

        - Якого це лікаря?

        - Ой, того що чоловікам не потібен – відчепись.

        - Я можу зачекати.

        - Не треба, на знаю скільки часу не це піде.

        - Добре, тоді Давид по тебе повернеться.

        - І не думай! Я на таксі. Все, до вечора!

Помахала йому рукою і до сходів назад побігла. Не впевнена, що він повірив, але коли за хвилину визирнула - Глаба не побачила. Зате чоловік біля рецепції досі стовбичив. Серце калалатало несамовито, руки трусило так, що довелось у кишені запхати. Хіба я цю морду могла сплутати? Це саме він колись приходив переконувати мого батька бізнесом «поділитись». На щастя, в той день мама з сестрою в кіно пішли і гості нас вдома з батьком вдвох застали. Його за моєю допомогою переконали швидко. Знаю, що все могло бути набагато гірше - шрам на згадку далеко не найжахливіше з того, що могло тоді трапитись. І хоч зараз я була абсолютно впевнена, що почвару впізнала, та все ж мізерний відсоток сумніву мав право на існування і щомиті він лиш більшав. Якщо це він, то треба обов’язково повідомити, що тут відданий фанат «рєспублікі» намалювався, але маю стовідсотково впевнитись. Знати б як саме. Здивуюсь, якщо він мене згадає – забагато часу спливло і я точно не перша і не єдина в його списку темних справ. І розумніх ідей було зовсім мало, хоча одне точно усвідомила – я маю прослідкувати куди він піде. Справжнього імені і тоді не знала, а яким тепер назвався – тим паче. Нарешті покруч пішов на вихід і я рушила слідом. Він відійшов від входу і підкурив цигарку. Я стояла за колоною подалі і мимоволі постійно торкалась свого шраму. Наче час пішов в зворотньому напрямку – я відчувала як шкіра пече і пульсує. Розуміла, що то лиш спогад, але не могла це спинити. На моє плече лягла рука, я зойкнула і обернулась – за мною стояв Гліб.

        - Ти не поїхав?

      - Ні, теж до одного лікаря зібрався, того що жінкам не потрібен, - жарт може і був смішний, але жоден із нас не засміявся. – Знайомого зустріла?

Я негайно перестала мацати свою руку і наліпила усмішку.

         - Так здалось, принаймні, ось ще вирішила роздивитись.

         - То може підійдемо привітаємось?

         - Ні! Тобто, я ще не впевнена, що не помилилась.

         - Сідай в машину.

         - Гліб, зачекай…

         - Он його таксі під’їхало – проведем трохи.

Чорт, він же все зрозумів, так? Я дихала так голосно, що сама собі думати заважала. Він взяв мою долоню і міцно стиснув.

            - Все нормально, просто подивимось де твій знайомий живе і переконаємось, що це він, добре?

Його усмішка була ж така щира, як і моя. Ми слідували за ним до околиці міста в промзону. Він вийшов з таксі до якогось складу, а ми зупинились подалі. Невдовзі стало зрозуміло – він тут не випадковий гість - він тут працює. А я зрозуміла - маю почути його голос. Вчепилась за пасок безпеки і за ручку дверцят, але рука Гліба утримала мене на місці.

        - Куди ти зібралась?

        - Я на хвилинку.

        - Ні. Ти туди не підеш.

        - Мені треба.

        - Навіщо?

        - Маю почути голос.

Огидна пика почвари з’явилась на обрії і я знову спобувала вийти з автівки.

         - Лишайтесь тут вдвох – я зараз, - озвався Давид.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍