Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Я схрестила руки на грудях, ніби таким чином намагалась стримати невдоволення, що так і рвалось на свободу. Або, навпаки, виражала його невербально?

В будь-якому випадку, я зараз була сердита. Уникати талановитих молодих магів? З чого б це?

– Аліса теж підпадає під категорію «талановита», «молода», «маг», – проговорила я сердито. – Мені уникати і її?!

Есмонд, здається, тільки зараз зрозумів, як саме можна було трактувати його слова.

– Ні, – похитав головою він, ніби нічого і не сталось. – Аліса – твоя сестра, ти можеш спілкуватись з нею стільки, скільки завгодно.

– А мої подруги?!

Власне, подругу я мала лише одну, і зараз мене до неї навряд чи пропустять, але ж мусила я про це сказати.

– Вона демониця?

– Вона людина, – хитнула головою я.

– Тоді не маю нічого проти. А от с демонами – обох статей! – тобі краще не контактувати зовсім. Крім мене, звісно ж.

– Чому?

– Просто мого наказу тобі недостатньо?

– Ні! – з викликом озвалась я. – Зовсім недостатньо! Крім того, що я не розумію, які для цього причини, мене ще й відправляють при цьому навчатись магії в аспірантурі, хоча тобі, Есмонде, прекрасно відомий рівень мого володіння даром. Навіщо це все? Навіщо взагалі було пхати мене в аспірантуру?!

Він мовчав досить довго, напевне, більше хвилини, а потім повільно, невдоволено, з зусиллям виштовхуючи з себе слова, промовив:

– Тому що непомітно навчати сніжну відьму не вийде точно. Рано чи пізно на тебе би звернули увагу, почали б питати, кого це я навчаю і на яких умовах. Цього не уникнути.

– Не розумію, навіщо цього уникати, – невпевнено смикнула плечем я.

Есмонд кинув на мене невдоволений погляд, сердито примружився та промовив:

– Ми вже обговорювали це питання. Сніжна відьма – це… Так би мовити, та, що обов’язково буде в центрі уваги. А з чого б то раптом демон, декан в академії Торенвес, брав когось простого до себе на особисте навчання? Всім зрозуміло, що ти особлива. Задались би питанням, в чому саме. Тож краще ти будеш в статусі моєї аспірантки. Для конспірації. Я відкоригував графік, у тебе там здебільшого теоретичні завдання, тож переживати приводів нема. Практикою займатимемось разом.

Мені раптом стало холодно, попри те, що в кабінеті явно душно, та й на мені надягнена тепла сукня. І в грудях стиснуло від небезпеки, що нібито підкрадалась до мене впритул, тягнула свої лапи, дряпала шкіру. Відчуття було таке, ніби таємниче чудовисько стояло зовсім поруч і планувало захопити мене в полон. Звідки у моїй голові взагалі такі думки?! Я завжди була звичайною дівчиною, на мене ніхто ніколи не полював. Що такого привабливого в дарі сніжних відьом, що його треба приховувати, ще й вдаватись до таких хитрощів, навчатись в аспірантурі?..

Есмонд, здається, відчув, що зі мною щось не так. Він піднявся зі свого місця, підійшов до мене впритул та опустив свої звично гарячі долоні на мої плечі. Я здригнулась, але не відсахнулась – зрештою, його доторки завжди були мені приємні. Присутність Есмонда зігрівала, але водночас дарувала якесь дивне відчуття. Я мов трохи загубилась у часі та просторі.

Він впливає на мою свідомість? Це якісь заспокійливі чари, чи що?!

– Мелісо, тобі не варто боятись, – промовив Есмонд. – Зрештою, я не настільки слабкий, аби не мати змоги тебе прикрити.

Ага. Я в курсі. Він аж цілий архідемон.

– Сніжних відьом не існувало уже багато років, тож багато хто хотів би отримати такий дар у своє безпосереднє розпорядження, – продовжив демон. – Але я не дозволю нікому злому до тебе наблизитись. А цей Джейсон хіба не здається тобі дивним? Виник незрозуміло звідки і в такий підходящий момент.

– Між іншим, – прошепотіла я, – ти теж виник незрозуміло звідки і в такий підходящий момент! То, може, і ти бажаєш мені зла?

– Аж ніяк, – заперечив він. – Я хочу, аби з тобою не трапилось нічого поганого.

– Зробимо вигляд, що я повірила, – гмикнула я. – Гаразд. Думаю, мені пора йти… На заняття. Знову слухати, яка я дурна.

– Ти не дурна.

– А після цього я хочу навідатись до Аліси, – продовжила я. – Бо сумую за сестрою. Сподіваюсь, стосовно неї та моєї родини у тебе нема таких підозр? М?

Есмонд зітхнув.

– Ні. Твоя родина просто намагається тебе оберігати. Так, як вміє. Не завжди у них це виходить так, як треба, але не мені засуджувати.

– От і чудово, – скривилась я. – Тоді піду. До речі, стейк був дуже смачним, дякую.

Есмонд осміхнувся. Йому завжди подобалось, коли я хвалила його їжу і мала гарний апетит, тож я просто скористалась універсальним способом – як змусити Флейма від мене відчепитись.

Лишилось тепер зрозуміти, чи справді він бажає мені добра, чи мені краще ставитись до нього та його присутності в своєму житті… Обережніше.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно