Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Я не помилилась. Варто було переступити поріг кабінету Есмонда, як я зіткнулась з його лютим поглядом. Судячи з усього, він уже в кроці від того, щоб продемонструвати Джейсонові і роги, і копита, і хвіст з кігтями в своїй бойовій формі.

– Здається, Джейсоне, у повідомленні, що я надіслав вам, значилось «з’явитись до мене терміново», – настільки холодним голосом, що моя магія на фоні нього здавалась би джерелом літньої спеки, повільно промовив Есмонд, – а не «фліртувати з іншою аспіранткою у дворі академії Торенвес і крокувати до кабінету так повільно, щоб у наукового керівника іскри з очей сипались від люті».

Джейсон смикнув плечем, немов намагаючись зробити вигляд, що все в порядку. Потім важко зітхнув та промовив:

– Я затримався лише на кілька хвилин.

– Це звучить досить відмінно від «пробачте», Джейсоне.

– Пробачте, – видихнула я, намагаючись зупинити конфлікт, що розгорався у мене на очах.

Есмонд перевів на мене важкий погляд та спитав:

– Ти виконала рекомендації, що я лишив у своєму ранковому посланні?

Оскільки мова, здається, йшла про їжу, я кивнула.

– Чудово. В такому випадку тобі, Мелісо, нема за що просити у мене пробачення. Усі мої претензії спрямовані винятково щодо цього юнака, що, здається, планує вперто ігнорувати всі мої прохання та накази.

Джейсон невдоволено скривився.

– Гаразд, поки що відкладемо питання вашої дисципліни. Хоча мені доведеться поговорити з професором Мідгрейном з приводу його… Протеже, бо я не бачу жодного приводу, з якого я мусив би терпіти таке відверте хамство та ігнорування моїх вимог. Мені обіцяли хорошого аспіранта, а не студента, який вважатиме за потрібне самостійно регулювати обов’язковість моїх вимог до нього.

Демони обмінялись сердитими поглядами. Вигляд у обох був таким, ніби вони збирались просто зараз обмінятись десятком магічних ударів. На щастя, нічого такого не трапилось. Есмонд лише потягнувся до якихось папірців, що лежали в нього на столі, та взявся вивчати їх.

– Маю для вас розклад занять, – промовив він, коли тиша стала аж надто напруженою. – Це загальноаспірантський, на ці заняття ходитимете разом. Ось це, – в руки кожному з нас впав окремий листок, – ваші особисті. Якщо дізнаюсь, що хтось прогулює… Ні, не так. Якщо я дізнаюсь, що ти, Джейсоне, дозволив собі пропустити хоча б одну пару – я підніму питання стосовно доцільності твого перебування в аспірантурі.

– Отже, леді Беллер можна прогулювати? – знущально вигнув брови Джейсон.

– Леді Беллер відвідуватиме тільки дуже загальні дисципліни разом з рештою аспірантів, – відрізав Есмонд, – і я не сумніваюсь у її сумлінності в цьому питанні. Більшість же спеціалізованих дисциплін вона проходитиме зі мною, і я особисто переконаюсь у її присутності на занятті. Тож у мене нема жодних причин хвилюватись стосовно того рівня, який вона отримає уже наприкінці вашого нульового семестру. Коли почнеться осінній набір, леді Беллер, поза всякими сумнівами, легко отримає своє місце.

Здавалося б, проста розмова, і цей опис моєї подальшої кар’єри не виглядав ані страшним, ані підозрілим, та я мимоволі втягнула голову в плечі. Відчуття було таке, мов Есмонд зараз когось з нас прокляне.

– Через сорок хвилин – перше заняття, – продовжив Есмонд. – Ви обидва повинні бути. Джейсоне, ти, наскільки мені відомо, навчався не в академії Торенвес раніше… Тож тобі явно знадобиться час відшукати необхідну аудиторію. Йди. А ми з Мелісою обговоримо деякі деталі її навчання.

– Я сподівався, що Меліса допоможе мені знайти потрібну аудиторію, – білозубо всміхнувся Джейсон. – Чи не так, Мелісо? Ми могли б…

– Ви не могли б, – обірвав його Есмонд. – Можливо, я навіть зніму Мелісу з першого заняття, якщо наша розмова затягнеться. А тобі, Джейсоне, треба навчатись… Тож йди і шукай аудиторію.

Демон важко зітхнув, пробурмотів щось собі під ніс про несправедливі придирки до нього, але сваритись з Есмондом все-таки не зважився і пішов геть. Я дочекалась, доки за Джейсоном зачиняться двері, а тоді обережно зиркнула на Флейма, чекаючи, що ж він мені скаже. Вигляд у демона був геть не радісним, і я мимоволі втягнула голову в плечі, якщо чесно, відчуваючи себе так, мов мене зараз хтось покусає.

Можливо, мені вдасться обернути собі це на користь?

– Есмонде… – обережно промовила я. – Ти впевнений, що аспірантське навантаження – це саме те, що мені потрібно? Я не впораюсь. Та й, здається, ти не надто радий тому, що я постійно знаходитимусь поруч з цим… Джейсоном? А на заняттях він в будь-якому разі робитиме спроби зі мною контактувати. Можливо, краще не варто?

Насправді Джейсон мене не лякав. Ну, майже. Принаймні, я не вважала необхідність спілкуватись з ним такою вже страшенно неприємною. На відміну від навчання в аспірантурі! Адже я зовсім не талановита відьма, навіть якщо зараз маю дар! Я сильно відстаю від всіх довкола! То чи не краще було б залишити мене в спокої, поза межами аспірантури?

– Думаю, нічого страшного не трапиться, якщо ти сидітимеш з ним в одній аудиторії, – похитав головою Есмонд. – А от поза межами академії навіть випадкових зустрічей з цим Джейсоном уникай! І взагалі, чим менше довкола тебе крутитиметься… Таких «талановитих молодих магів», тим краще, Мелісо. Намагайся їх уникати.